Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Фірма 📚 - Українською

Читати книгу - "Фірма"

450
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фірма" автора Джон Гришем. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 127
Перейти на сторінку:
він поїхав?

— Це така, що вдома довго не сидітиме. Два вечори з Квіновою дружиною тинялися по тих закладах, де полюбляють обідати яппі. В кіно ходили. Ходила ще ввечері з подругою — вчителькою. Трохи по крамницях. І ще часто телефонувала матері. Врахуй це. Між ним і її батьками явно нема великої любові, і вона старається підлатати їхні стосунки. Вони з матір’ю близькі, тож Еббі переживає, що у них не вийшло великої щасливої сім’ї. Хочеться їй на Різдво до Кентуккі податися, та побоюється, що він не погодиться. Тож у них там не все гаразд. Матері постійно жаліється, що він забагато працює, а та їй пояснює, мовляв, він хоче їм утерти носа. Ох, Оллі, не подобається все це мені. Занадто багато негативу.

— Слухайте далі. Ми хочемо, щоб він знизив темп, але ж він — як робот.

— Я знаю. Та ви хочете, щоб він пригальмував, коли отримує сто п’ятдесят доларів за годину. А чому би вам усіх співробітників не перевести на сорокагодинний робочий тиждень — більше часу лишиться на родини? Уріжте свою зарплатню, продайте пару власних «ягуарів», віднесіть в ломбард діаманти дружини, може, ще й особняк продайте, купіть менший будиночок коло заміського клуба.

— Та заткнися, Девашере.

Олівер Ламберт сердито вийшов з кабінету. А Девашер аж почервонів від ледь стримуваного сміху. Залишившись наодинці, він замкнув фото в тумбі, з широченною посмішкою сам до себе сказав: «Тепер ти наш, Мітчеле Мак-Дір!»

15

Опівдні у п’ятницю, за два тижні до Різдва, Еббі попрощалася на час канікул зі своїми учнями і вийшла зі школи. О першій вона поставила авто на майданчику, де стояли «вольво», «БМВ», «сааби» співробітників фірми та чужі «пежо», і під холодним дощем поквапилася до ресторану, до такого собі залюдненого тераріуму, в якому заможна молодь збиралася, щоб серед пишної зелені скуштувати чи то кіш, чи то м’ясо фахіту, чи то супу з чорних бобів. Цьогоріч це було чергове улюблене місце Кей Квін: за останній місяць вони тут уже двічі обідали. Кей, як завжди, спізнювалася.

Їхня з Еббі дружба ще лишень зароджувалася. Обережна по натурі, Еббі не ставала з ледь знайомою людиною запанібрата. Три роки провела в Гарварді, а подруг не завела, зате навчилася бути незалежною. За шість місяців життя у Мемфісі вона з багатьма познайомилася, цікавих людей знайшла і в церкві, одну — у школі, та впускати до серця нікого не поспішала.

Спершу їй здалося, що Кей Квін аж занадто квапиться. Вже була їй і за гіда, і за порадницю в крамницях, і за дизайнера. Та Еббі була обережною, з кожної їхньої зустрічі брала для себе щось нове, пильно придивлялася до приятельки. Вони кілька разів обідали у Квінів. Бачилися на людях — на обідах, на заходах, організованих фірмою. І ще чотири рази мали приємність поспілкуватися під час чотирьох тривалих обідів у тих модних закладах, що їх так полюбляли молоді та вродливі власниці золотих банківських карток у Мемфісі. Кей помічала і автомобілі, і будинки, і одяг, та вдавала, нібито їй до того всього байдуже. Вона для Еббі хотіла стати товаришкою, порадницею, близькою подругою, а та підпускала її до себе надто вже повільно.

Неподалік їхнього столика коло бару на першому поверсі, де стояли й попивали свої напої відвідувачі, чекаючи, коли звільниться за столиками місце, стояла копія старого, п’ятдесятих років, музичного автомата. Минуло хвилин десять, прозвучали дві пісні Роя Орбісона, й нарешті з натовпу виринула Кей, шукаючи Еббі очима. Еббі всміхнулася й помахала рукою.

Вони обнялися, торкнулися одна одну щоками, оберігаючи обличчя від слідів помади.

— Пробач, я спізнилася, — сказала Кей.

— Та нічого, я вже звикла.

— Купа люду! — здивовано роззирнулася Кей. Правда, тут було так завжди. — То школа закінчилася?

— Так, годину тому — у нас канікули. До шостого січня я вільна.

Обидві промовили кілька захоплених слів про туалети, про стрункі фігури й красу одна одної.

Темою розмови одразу стали різдвяні подарунки, шопінг, завели мову про крамниці, розпродаж, та дітей. Їм принесли вино. Еббі замовила тушковані креветки, а Кей спинила вибір на кіші із броколі.

— Які у вас плани на Різдво? — поцікавилася Кей.

— Поки що ніяких. Мені хочеться з’їздити до Кентуккі, своїх навідати, та боюся, Мітч буде проти. Я пару разів натякала, а він і вухом не повів.

— Досі не любить твоїх батьків?

— Це стале почуття. Ми про них навіть не розмовляємо. Не знаю, як із цим бути.

— Так, можу уявити, треба бути дуже обережною.

— Так, і дуже терплячою. Мої батьки винні, та все одно вони мені потрібні. Знаєш, боляче знати, що чоловік, якого я кохаю до нестями, не терпить моїх батьків. Щодень молюся про маленьке диво.

— Схоже, що знадобиться більше диво. Він і справді так багато працює на роботі, як каже Ламар?

— Я не знаю, чи може людина працювати ще більше, ніж він. По вісімнадцять годин із понеділка по п’ятницю, щосуботи вісім годин на роботі, а в неділю — день відпочинку, він працює п’ять чи шість годин, то трішки часу приділяє й мені.

— Чую, нотки безнадії...

— Великої безнадії. Я була терплячою, та все стає гірше. Почуваюся, наче вдова. Я так стомилася засинати на канапі в очікуванні його приходу.

— І чекаєш, щоб поїсти й зайнятися сексом, правда?

— Якби ж то. Для сексу він занадто втомлений. Секс уже для нас неважливий. І це мій колись ненаситний чоловік! Знаєш, у коледжі ми одне одного замучували. А тепер — раз на тиждень, це якщо мені пощастить. Приходить додому, якщо стає сил, поїсть, а тоді — спати. Якщо мені й справді пощастить, то перш ніж відключитися, трохи зі мною поговорить. Як же я скучила за дорослими розмовами! Сім годин на день я розмовляю з восьмирічками, мені потрібні слова, в яких більше, ніж три склади! Стараюся йому це пояснити, а він вже хропе. Ти з Ламаром теж крізь це пройшла?

— Було, було. У перший рік трудився по сімдесят годин на тиждень. Напевне, всі вони це роблять. Такий собі ритуал прийняття до братства. Чоловічий ритуал, в якому ти маєш довести свою мужність. Та через рік більшість видихається, знижують темпи — до шістдесяти — шістдесяти п’яти годин. Багато працюють, так, але вже не так, як ті камікадзе-початківці.

1 ... 45 46 47 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фірма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фірма"