Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"

200
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89" автора Левасер Де Боплан. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 75
Перейти на сторінку:
редакцією ми беремо на себе. — Атлет говорив з легким акцентом. Він простягнув Барчевському папку. Той розплився в радісній усмішці.

— Ви з якого сторіччя? — запиндючився, не зводячи очей з рукопису, власник знімного ореола. — З якого права втручаєтесь у минувшину?

— З права майбутнього. Я з двадцять сьомого сторіччя. А ви, судячи з того, як тремтите за своє кволе здоров’я, — а двадцять другого? Не засмучуйтесь. Так, якщо ця стаття буде нині опублікована, наприкінці вашого сторіччя настане непевний період, коли єдиного часу не буде. Але він швидко минеться: ми подбаємо про це. Зате більш раннє пізнання законів хронодинаміки дасть змогу врятувати Землю від неминучої загибелі. Ми все передбачили; публікація статті допоможе на чотири десятиліття раніше відкрити Великий Тунельний Перехід, а відтак врятувати планету-заповідник від згубних променів Немезіди.

Чоловічок у сріблястому хітоні хотів був почухати лисину, та, наткнувшись на ореол, опустив руку.

— А моє завдання? Зостанеться невиконаним? Мене ж розжалують у кандидати! — замислившись, він пройшовся поміж стендами.

Якось непомітно вийшло, що ми втрьох опинилися по один бік від сейфа, а він — по другий. Ігор обіймав папку, наче школяр щоденник з першою п’ятіркою. Маленький чоловічок змахнув рукою, і в ту ж мить з-під ліктя з’явилося коротке дуло.

— Рукопис на сейф! Живо!

Ігор, не роздумуючи ні хвилини, виконав наказ.

— Та удавіться ви ним! Хай забирає, а то ще, чого доброго, зробить калікою — ніяка причинність не спасе, — кинув він мені й посунув до машини часу.

Лисий метнувся до папки, немов окунь до живця. Миг ока атлет опинився у нього за спиною, і лікоть, з-під якого стирчала зловісна трубка, вже був затиснений залізною хваткою. Чорний отвір трубки дивився мені просто в перенісся, тому мої очі мимоволі заплющилися. Щось тихо клацнуло. Я спокійно витримав паузу… Трубка, видрана разом з клаптями сріблястого хітона, корчилася на підлозі в конвульсіях. Нарешті, зігнувшись дугою, вона випустила калюжку жовтої маслянистої рідини й завмерла. Атлет послабив захват і весело звернувся до Барчевського:

— Забирайте свій рукопис і публікуйте якомога швидше.

Підкорювач Часу, помітно запалившись, прийняв з рук бронзовошкірого велета заповітну папку. Та раптом вона випорснула у нього з рук й, плавно погойдуючись, здійнялась над оторопілою головою Підкорювача приблизно на метр. Ігор розгублено глянув на мене, на атлета, підстрибнув, наче собаченя за лагоминкою в руці дресирувальника. Синхронно з ним смикнулася вгору и папка. Приземлився Ігор невдало, на п’яту точку.

— Що за чортівня! — здивувався атлет.

Лисий, скориставшись замішанням, спробував був випручатись, але дужі бронзові руки миттю зреагували, наче щелепи капкана. Через якусь мить, однач: е, хватка атлета почала слабнути, — очевидно, лисий увімкнув вмонтовані в скафандр підсилювачі. Він раптом зіщулився, вислизнув із обіймів велетня й кішкою стрибнув на Ігоря. Той злякано відсахнувся. Лисий схибив, проте не впав, а описавши круту дугу, завис на відстані двох метрів від підлоги, немов парашутист під час затяжного стрибка. Він нестямно молотив ногами повітря, загрібав руками, але нічим не міг собі зарадити.

— Відпусти мене! Відпусти негайно! — завищав лисий.

— Це не я, — розвів руками атлет.

— Не ти? Хто ж тоді?

— Увага! — пролунав несподівано сильний низький голос, і шибки у віконні задрижали. — Говорить Служба Охорони Часу. Слухайте й запам’ятовуйте. Будь-які досліди з часом, так само і його похідними, й відповідні теоретичні розвідки категорично забороняються на всі віки, що передують Ері Свобідного Часу. Порушники караються безсмертям з одночасним висланням у безконечність.

Атлет крутив головою, намагаючись визначити джерело звуку. Але голос, здавалося, линув звідусюди, народжувався в кожному кубічному сантиметрові повітря, й не було сили чинити опору його нездоланній могуті.

— А як же непевний період? — прогугнявив сріблястий чоловічок.

Він дотягнувся до гірлянди з прапорцями, що залишилася тут висіти ще з Нового року, всівся на ній, як півень на подрях, й знову набув вигляду незалежності й власної гідності.

— Після повернення ви знайдете помилку в розрахунках і переконаєтесь, що непевний період не настане, якщо тільки будуть припинені всі досліди з часом. За досягнення такого важливого результату ви будете користуватися славою і пошаною до кінця своїх довгих днів.

— А Немезіда? — згадав про свою місію атлет.

— Про цю зірку ми вже подбали. Від завтрашнього дня, зрозуміло, вашого завтрашнього дня — її сяєво почне тьмяніти, а через півроку вона згасне зовсім. При умові, звичайно…

— Так-так, не хвилюйтеся, нас вона цілком влаштовує. — Але чому?! — наважився подати голос Ігор. — Чим умовлена така заборона? — Про всяк випадок він звернувся до стелі.

— Що б ви не намагалися вчинити з часом, введені нами глибокі негативні зворотні зв’язки призведуть до одного й того результату — повної перемоги людства над простором і часом. Але всі спроби скоригувати минуле обертаються зменшенням кількості щастя, доступного нашим предкам. А його й так виходить, як ми не натужуємося, не густо. Всім все ясно?

Сріблястий чоловічок, погойдуючись, наче осінній лист, повільно опустився додолу.

— Куди вже ясніше? — Він щільно запнув халата. — Що ж, я своє завдання виконав.

— Не забудьте е-е… деталь вашого костюма, — нагадав йому атлет.

Сріблястий підняв зігнуту трубку, полою халата витер маслянисту калюжку, ввічливо вклонився.

— Щасливо зоставатись! — проказав і щез.

Велетень поглянув на папку, яка все ще висіла над головою Барчевського, широко усміхнувся, здійняв у прощальному жесті праву руку.

— І мені вже час. Приємно було познайомитися, — по цих словах його красиве бронзове тіло повільно розтануло в повітрі.

— А як же мої інтереси? Я не згоден! — рішуче заявив Ігор, знову задерши голову до стелі. — Що не кажіть, це все-таки моя ідея. Вперше в історії людства я…

— У сорок друге, якщо казати точніше, — прогримів той же голос. — Проте ваше ім’я також назавжди залишиться в пам’яті людства, поряд з іменами Ферма й Ейнштейна. Але при одній умові: всі експерименти в галузі хронодинаміки мають бути припинені, машина часу демонтована, чорнові записи знищені. У противному разі… З безконечності ще ніхто не повертався. Вас це влаштовує?

— Влаштовує! — зрадів Ігор.

І в ту ж мить папка стислася, набула іншого кольору й перетворилася на велику сіру ворону. “Кар-р-р”, — крикнула вона злякано. Швидко замахавши крилами, птах зробив коло над машиною часу, обірвав гірлянду з прапорцями й шугнув у вікно. З брязкотом посипалися шматки скла.

— Так ось хто розбив вікно! — вигукнув Ігор. Він зірвав рештки гірлянди, зжужмив їх і жбурнув у корзину. — Ось тобі приклад незначної події. Ніхто й не помітить, що прапорці зникли.

— Нам теж час повертатися. Ти ще не забув, що ми перебуваємо в чужому часі?

Ігор замкнув порожній сейф,

1 ... 45 46 47 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"