Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти що, вирішив зав’язати? А де ж твоя сміливість? — з неприхованою іронією поцікавивсь я.
— Ти, здається, плутаєш її з безглуздістю. Хіба не зрозумів, з якою великою силою ми зіткнулися? Це тобі не вітряки. Боротися можна з суперником, якого принаймні бачиш. У даний конкретний момент я не бачу ні суперника, ні самої мети цієї боротьби.
— Ну як же… А право людини на пізнання?
— Тобі знайоме таке поняття, як “наукова етика”? Не все можна, навіть якщо дуже хочеться. Крім того, ніхто у мене цього права не забирав. Хіба не чув: “поряд з іменами Ферма та Ейнштейна”! Просто коло моїх наукових інтересів трішечки змінилося. Щойно. Це й доводить мою повну свободу вибору.
— Ніколи не думав, що ти такий шанобливий. Яка різниця, хто саме придумав велосипед чи, скажімо, телефон? Головне, щоб на користь людям.
— Якби всі так розумували, в нас би й досі не було б ні того, ні другого, ні кольорового телевізора. Тому що різниця простежується, й досить-таки суттєва. У всякому разі мусить бути особиста зацікавленість, розумієш? Особиста! — Колишній Підкорювач Часу повчально підняв вгору вказівного пальця перебинтованої руки. — Адже гпо таке загальне? Сума власного, — не став чекати Ігор, поки я зберусь з думками. — Не буде другого, отже, й першому ні з чого взятися. Подобається тобі це чи ні — така діалектика, а з нею не посперечаєшся. Я не шанолюбний. Мене мало цікавить, залишиться моє ім’я в пам’яті вдячного людства чи ні. Головне — щоб воно, людство, не забуло віддячити мені за життя. На щастя, в наш час суспільство навчилося цінувати заслуги особистості. Тобі відомо, за скільки мільйонів продали останнього разу рукопис Ейнштейна? А скільки платять Нобелівському лауреатові, знаєш?
Я пригнічено мовчав. Ігор обезструмив установку, зняв гіроскоп і гирки з чашок вагівниці, ударом долоні відламав панель з нещасним вольтметром і, обірвавши проводи, шпурнув їх у шухляду стола.
— Щось не хочеться мені в безконечність потрапляти. Все. До речі, я вже зрозумів, чим маю займатись. Якщо я розв’яжу цю проблему, мені дадуть дві нобелівки зразу!
— Цікаво, розв’язанню якої проблеми ти вирішив себе присвятити?
— Поки що секрет.
Ігор замкнув лабораторію. Проминувши сонного вахтера, ми вийшли на вулицю. Вже засвітилися ліхтарі.
— Мені на трамвай. Про сьогоднішнє — нікому ні слова! — Ігор хотів був на прощання потиснути мені руку, але скривився від болю.
Круто розвернувшись, він зник у провулку.
Я завернув до маленького темного скверика. Пусто. Жодної душі. Даремно Ігор криється зі своєю ідеєю. Все одно я знаю, над чим відтепер він буде битися. Його ім’я справді увійде в історію нарівні з іменами Ферма, котрий не завершив доведення своєї знаменитої теореми, і Ейнштейна, який так і не створив єдиної теорії поля. Лише через двісті років Христофор покаже, що горезвісна задача Барчевського не має розв’язку.
Що ж, моя місія скінчилася. Мені також пора. Я озираюсь — чи, бува, не стежить хто, — і скидаю одяг. Він розчиняється в темноті, стає легким пилом, першим опалим листям, темною корою старої сумної липи. На черзі тіло Сашка Перескокова, затісне й незграбне. Воно зникає десь там, унизу, перетворюється на місячне сяйво, на шерех шин по асфальті, на несподіваний подув вітру. А справжній Сашко, щасливий Ромео, зараз спить в обіймах своєї Джульєтти, з якою я його познайомив тиждень тому. У нього не буде нагоди замислитися над тим, що лежить в основі кохання, — до кінця свого життя.
Вогні міста залишаються далеко внизу. Наді мною все яскравіше розгоряються зорі — рідні, близькі. Десь там, за ними, далеко в просторі й ще далі в часі, на мене чекають друзі й кохана. Перш ніж рвонутися до них, я ще раз поглянув на голубу планету, оточену роєм примітивних, проте симпатичних супутників. Мила, добра Земля, колиска, в якій народився розум Галактики.
Хто я тепер? Промінь світла, квант поля, флуктуація вакууму.
Перш ніж звільнитися від тенет древньої мови, що сковують політ думки, я шепочу:
— Прощай, Земле! Твій шлях буде довгим і нелегким, але ніхто не перепинить тебе необережною чи жадібною рукою. До зустрічі, Земле!
Микола Дашкієв-Шульга
НЕ ЧІПАЙТЕ КВІТІВ!
Ох і хитра ж, скажу я вам, та штукенція, — ну просто до біса хитра, — середовище для існування! Стільки у нього характеристик, стільки параметрів… Навіть не запам’ятаєш всього до пуття.
Про яке конкретно середовище мова? Про середовище для роботи, а може, середовище для відпочинку? Чи лише для існування?.. І яке саме воно мається на увазі — це існування? Хто буде існувати, де буде існувати? Та й взагалі, які конкретно у нього (них) вимоги й потреби? Хоча це — не суттєво! Важливо лише, які у нього (них) можливості, як організму, так і гаманця. О, тут є про що поговорити!..
Коли відверто, тут часом утворюється цікавий зв’язок — зріст фінансових можливостей клієнта чомусь швидко псує його захисні механізми. Зате замовники із середнім достатком значно витриваліші. А про небагатих — годі й казати. Це просто криця! Але найцікавіше те, що всі полюбляють працювати саме на заможних. Хе-хе…
Взагалі, коли лаштуєш, скажімо, щось для гурту юних шибайголів, відчуваєш навіть насолоду. Їм що потрібно? Щось веселеньке, цікавеньке — аби тільки не таке, як у інших. Можна навіть догори дригом, піф-паф! — і все клас. А головне — ніхто не стовбичить у тебе за спиною, не сопе у вухо. Ти сам собі господар! До речі, коли б не вони, куди б подівся брачок від попередніх замовлень? (А хто ж з нас без гріха?..) Тим більше що під кінець роботи вони ніколи не пам’ятають точно, що саме хотіли спочатку. Хе-хе? Хе-хе!
Приємно попрацювати і з так званою діловою особою. Вона завжди добре знає, що хоче сама, але не гірше за мене знає, що можу зробити я. Взагалі ділова особа знає дуже багато, навіть занадто: що саме та де саме (і у кого саме — теж!) приховане від стороннього ока. Працювати з нею легко — треба тільки розслабитись і не пручатися занадто. Бо тут не до жартів!..
Зрештою кожен, хто просидів би на моєму місці стільки, як і я, то й теж розрізняв би клієнтів навіть за коліром думок. Щоправда, трапляються й нам інколи такі, знаєте, колоритні фігури… Цього, останнього, я пам’ятатиму, мабуть, довгенько
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89», після закриття браузера.