Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Заплющте очі! – пронісся по печері луною голос Гери.

Я згадала тарганячу історію і заплющила очі. Через кілька митей пролунав задоволений голос Альга:

– Вийшло!..

Ми з Елл-Таангом, відкашлюючись і відпльовуючись, вийшли з укриття і попрямували до хлопців.

На місці озера зяяла глибока діра. Вода зникла.

– По-моєму, ми трохи перестаралися, – гірко зітхнув Герман, витираючи тильним боком долоні піт із чола.

– Уламки, – мене осінила здогадка.

– Точно! – піднісся духом Герман. – Якщо Вічний Лід не тане, то його можна не розтоплювати, а розмолоти. Крижаний пил залишиться на дні. Не можна дати джерелу пересохнути. Треба йому допомогти відродитися.

– Ви знаєте якісь водні закляття? – я з надією подивилася на хлопців.

– У мене не залишилося сил, – зізнався Альгін.

– Візьми, – я простягнула йому свій накопичувач.

– Не допоможе, – негативно похитав головою Альг. – Я майже все витратив. Цього вистачить тільки на те, щоб нам піднятися назад.

– Я спробую, – заправляючи пасмо волосся, що вибилося, за вухо, сказав Герман. – Я був у Джерелі. У мене ще є сили.

Альгін і Гера дістали свої шматочки. Я полізла в кишеню за своїм і... не знайшла його там. Швидше за все, він вивалився в укритті. Ще гірше, якщо я його загубила дорогою сюди. Доведеться заново проповзти тунелем.

– Не засмучуйся, може, двох вистачить, – заспокоїв мене Герман.

Але я вже бігла до валунів шукати шматок Вічного Льоду.

Пощастило, він був там. Тільки впав у щілину між камінням. Моя рука туди не пролізе. Так, нехай тепер цей великий попрацює.

– Елл-Таанже, потрібна твоя допомога, – звернулася я до восьминога. Цікаво, хто він: дух чи божок?

Той лише скосив на мене зіницю.

– Допоможи, будь ласка, дістати лід. Щілина занадто вузька. Якщо вдарити по ній магією, то лід впаде глибше, і тоді ми його ніколи не дістанемо. А назад, до Обителі Снів Ірдонги, дороги немає.

Елл-Таанг моргнув і мовчки пробрався до ущелини. Він спритно просунув щупальце в ущелину і підхопив вогняним присоском шматочок Льоду. Яке щастя, що він не тане!

– Дякую, – я абсолютно щиро подякувала йому, і присіла в кніксені, потім помчала до хлопців, відчуваючи спиною його пильний погляд. Вже не має значення як відбулося наше знайомство, якщо хлопці шанобливо до нього ставляться, чому я маю пирхати?

Герман створив вогняну спіраль, яка за лічені миті стерла в порошок Вічний Лід.

– Швидше, – напівшепотом сказав Елл-Таанг, опустивши в яму око, – джерело гине.

Він що, може бачити крізь каміння? Я з побоюванням покосилася на вогняного восьминога.

Герман здув порошок у яму і почав читати заклинання. На стінках ями утворилися дрібні краплі. Я глянула на коханого – він покрився потом. А цих крапель мізерно мало!

Я простягнула руку, щоб прибрати піт із чола. І тут із браслета Самаекеша зірвалася золота куля і впала вниз. Герман лише здивовано підійняв брову. Мить, і яма стала наповнюватися водою. Дно засвітилося синім, на моїх грудях яскраво спалахнув Поцілунок Долі.

Герман важко дихав, я взяла його за руку. Цікаво, як маги діляться енергією?

– Бери, – шепнула я йому, – легше тягти мене, аніж залишитися тут назавжди.

Гера вдячно кивнув, і я відчула поколювання в долоні. Коли мене хитнуло, Герман пригорнув мене.

– Дякую, – прошепотів він.

– Ельфійська магія, – рот восьминога розтягнувся, напевно, у щасливій усмішці. Бо насправді ми побачили моторошний оскал.

– Ми виконали твою умову, – глянув на Елл-Таанга Альг. – Виконай і ти свою обіцянку.

Я сіла біля озера і зачерпнула долонею воду. Понюхала, а потім зробила кілька ковтків. Вода була прохолодною і солодкуватою. Я припала до озера як олень, втамовуючи спрагу: після передання магії, пити хотілося неймовірно.

Вогняний восьминіг теж підійшов до краю озера і... пірнув. Вода зашипіла, а Елл-Таанг зник десь на дні водойми.

– Не поспішай із висновками, – спокійно відповів Гера, нахиляючись до води, щоб напитися. – Він – права рука Кродерона. Бог не стане обманювати тих, хто йому служить. Краще спробуй воду. Вона, правда, солодка.

Альгін ліг і опустив обличчя у воду.

– Так, а де тепер люди пратимуть білизну? Гіркий струмок став солодким, – усміхнувся Альг, виринувши та витираючи рукою лоба.

Не знаю, скільки ми так просиділи, але Герман мав рацію. Вода забурлила, над поверхнею показалося око восьминога. Елл-Таанг вибрався на берег. У щупальцях він тримав обсидіанову скриньку. На кришці була вирізана фігура Аргіни з глечиком у руках.

Восьминіг примружив око, від чого зіниця м’ячиком застрибала по червоній райдужці.

– Що, думали, я вас надув?