Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Амелія:
Ох. Вдих. Видих. Як же ж мені заспокоїти своє серцебиття? Чому після кожного поцілунку мене так ковбасить? Я так само збожеволіла як і він, і на це поки не знаходжу жодного логічного виправдання..Та навіть на ці думки зовсім не залишається часу, адже от-от прийде його команда і потрібно негайно зняти із себе це вишукане вбрання... І на диво, можливо через поспіх, я швидко впоралась, обравши із свого гардеробу довгу джинсову спідницю та топ з довгим рукавом лавандового кольору.. Додала блиск на губи, і в ту ж секунду стояла біля свого хлопця, який навіть не встиг кинути слово до мого вбрання, як подзвеніли у двері.. Хоча його погляд багато про що говорить, тому гадаю все добре.. 
- Пацани, ну нарешті, радий вас бачити! - радо вітаючи хлопців, промовив Стас..
- Чувак, здоров..- обійнявши його, мовив і Антон, а потім поглянувши на мене додав:- Привіт Амеліє, маєш класний вигляд) (Вдячно посміхаюсь та проводжаю решту команди приязним поглядом, на що вони відповідають тим самим..) 
Оглядаю присутніх у кімнаті, розуміючи що Андрія немає..І якщо чесно, відлягло від душі. Скандалу чи бійки сьогодні точно не буде, і це вже дуже добре! Поки хлопці вмощуються на диван та включають футбол, несу різноманітні закуски..(потрібно ж якось  показати себе у ролі хорошої хазяйки цієї квартири, а головне хорошої дівчини Стас, чи навіть більше - його нареченої..Аж від самих думок стає не по собі!) 
- Пива? - запитую, дістаючи пляшки з холодильника.. В той момент, Стас підходить до мене, легко цілує в губи, самими очима дякує та допомагає рознести напої його друзям. 
- Оо, дякуємо Амеліє! - приймаючи пляшку, говорить Антон, а за ним і решту команди.. 
- Приєднаєшся? - запитує один із гравців, в якого я зовсім ненароком забула ім'я..Якось незручно стало, але все ж я попереджала, що зможу не запам'ятати імені всієї команди..
- Я впевнена, що вам буде про що поговорити і без мене! - з посмішкою відмовляюсь, на що отримую насторожений погляд свого хлопця, який явно хотів, щоб я залишилась. 
- Чого ж? Ти дівчина нашого лідера, тому маєш право залишатись! - приязно мовив Антон..Нуу, з вигляду хороший хлопець, а з розповідей Стаса ще й чудовий друг, тому проти нього нічого немаю..
- Та й ми не проти такої вродливої компанії! - жартує той самий хлопець, ім'я якого я не пам'ятаю.. Жартівник? Ну гаразд, команда без свого клоуна - це не команда! Але в його жартах не відчуваю насмішок чи сарказму..Тому напевно він також не такий вже поганий друг. 
- Жень, заткнись! - огризнувся мій доблесний лицар, тим самим нагадавши мені ім'я свого друга.. Оо, хоч знатиму як звернутися до жартівника. 
- Все, все, мовчу! - піднявши руки, ніби здався, весело заговорив так званий Женя. 
- То як? - взявши мою руку, запитально поглянув мій лицар..Каштанові очі були напрочуд темними, а на лиці сяяла задоволена і трохи ревнива посмішка. 
- Гаразд, вмовили! Але тільки не сердьтеся, якщо не підтримаю вашої розмови..Футбол це трохи не моє! - чесно зізнаюсь та сідаю поруч із Стасом. Хлопці посміхаються та вмикають футбол. 
Сміх, крики, мужні голоси, які вболівають за улюблену команду з екрану телевізора - це була напрочуд дивна атмосфера, яку я не зовсім розуміла, але поважала заради Стаса, а головне - терпіла. Адже погодьтеся, дівчата, не всім подобається футбол? Особливо по телевізору! Проте гадаю, більшість із вас зрозуміє мене та мою терплячість. Зрештою так чи інакше цей напружений матч закінчився, не знаю наскільки добре, але хлопці виглядали задоволені.. 
- Ви бачили цей гол?! Міць! Нам є чого повчитись! - зробивши ковток пива, мовив Антон..
- Стас, тренування завтра? Як завжди? - тепер запитав Женя, дивлячись то на мого лицаря, то не мене. Хм, дивно, рішення Стаса не залежить від мене, особливо якщо це стосується футболу. Для чого ці дивні погляди? 
- Авжеж чувак, авжеж! - схвально відповів хлопець, а потім якось багатозначно поглянувши на мене додав:- Пацани, маю оголошення! (Ох, аж всередині все перевернулося..Невже він і справді хоче про все розповісти?) 
- Від учора, Амелія моя наречена! Я зробив їй пропозицію! - спокійно мовив Стас, а потім ніжно поцілував мою руку, здивувавши таким жестом всіх присутніх..
- Оооуууу! - гуртом крикнула його команда, а на обличчях були здивовані посмішки. 
- О це так! Амеліє, ти справді змогла причарувати нашого лідера! - поплескавши Стаса по плечу, заговорив Антон, посміхаючись. 
- То наш альфа-самець, вже зовсім не альфа!? - пожартував і Женя, а потім продовжив:- То тебе, Амеліє, вже можна кликати Кричевською? 
- Ем..з цим не поспішайте хлопці! От коли стоятиму біля вівтаря з вашим лідером, тоді поговоримо! - не розгубилася я, видавивши із себе посмішку.. 
- Ще пива? - запитую, щоб трохи порушити цю дивну атмосферу і забратись подалі від зацікавлених та здивованих чоловічих поглядів. 
- З радістю, але вже іншим разом! - потиснувши руку Стаса, сказав Антон, але все ж таки продовжив для мене:- Дякуємо за гостинність майбутня Кричевська! (Потім підморгнув та разом з усіма вийшов з квартири..) 
От же ж жартівники! Щось їм тільки розкажи, а вони все сприйматимуть трохи по іншому. Точніше, взагалі по іншому. Вони ж в курсі, що будь якої миті ми з Стасом можемо розійтись і ніякою Кричевською я  можу і не стати? Чи вони вважають нас супер закоханими? Хоча, байдуже, що вони собі там надумають! Що станеться, те станеться! Ніхто не взмозі розгадати, які сюрпризи готує для нас доля..А я хоч поки що і Крофт - донька найвпливовіших бізнесменів, які носять добре і "чесне" ім'я, на жаль не всесильна і не можу побачити свою долю наперед, так само як і інші..
- Здається все пройшло нормально..- промовила я, зачиняючи двері квартири, а мій доблесний лицар, натомість наблизив до себе та прижав до тих дверей, шепотом сказавши:
- Все завдяки тобі..
- Мені? Все що я робила, це носила пиво і закуски, але ні, ще сиділа як риба у воді та слухала ваші "крики". - відповідаю йому, на його ж таки вдячність. Бо справді, нічого такого я там не зробила..
- Не кожна дівчина змогла б терпіти навіть таке..- провівши рукою по моєму волоссі мовив Стас, а потім продовжив:- Але на моє щастя - ти не кожна. Ти неймовірна! (А далі зовсім не звертаючи увагу на моє хвилювання палко і ніжно поцілував. І так, що я завжди забуваю як дихати, а серце ладне вирватись із грудей..) 
Його руки блукали моїм тілом, ще буквально мить і я б заскиглила від цієї насолоди, але мій трепет та його жадання перервав дзвінок у двері, біля яких я ще досі стояла спиною..
- Хай проваляться крізь землю..- жалібно прогарчав хлопець - Я не відпущу тебе зараз..
- Стас..припини..а якщо це щось важливе? - попри важке серцебиття, відходжу від нього на крок..
- Чорт..- невдоволено гаркнув він, але зрештою трохи вгамувавши в собі звіра відчинив ті двері..
- Лист від шановної місіс Крофт! - мовив кур'єр, щойно опинився перед нашими обличчями - Для доньки Амелії Крофт! (Щось занадто офіційно..Але лист? Боже, в якому столітті вони живуть? Не легше було надіслати коротке смс? Ніколи їх не зрозумію!) 
- Дякую..- невпевнено забираю той лист, проводжаю поглядом дивного кур'єра і повертаюсь в реальність до Стаса, який кліпав на мене не менш здивованим поглядом..
- Твої предки вирішили згадати молодість? - ніби жартуючи, а ніби й ні, мовив він та допоміг мені присісти..Бо щось мої ноги зовсім мене тримають. Дивні відчуття, дуже дивні...
Мовчки відкриваю листа і так само мовчки читаю, ковзаючи очима по малих літерах та закарлючках..
"Амеліє, просимо тебе та твого нареченого завітати до нас завтра на сімейну вечерю. Відмови не приймаються! "
                            Місіс Крофт