Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 29

Я різко підірвалася з ліжка у сидяче положення і з горла вирвався схлип. Хтось потягнув мене на себе і я не стримавшись розридалася. У пам'яті і досі чулися слова, рандомні фрази. Чиясь рука легко водила моїми плечима. 

Все ж, коли я заспокоїлася то не відсторонилася. Сонливість чи можливо втома так вплинула на це але мене навіть не цікавило на чиєму плечі лежить моя голова. 

Я не зрозуміла моменту в який знову занурилася в сон, а прокинулася вже на самий ранок. Провінція сонця пробивалися і крізь вікно і я сонно потягнулася. Сьогоднішній нічний кошмар нагадав про себе, коли я глянула в дзеркало. Враження, що пиячила весь тиждень і тільки тепер закінчила. Очі червоні, наче у вампіра. Мішки під ними також не радували. Зробивши всі процедури без жодного ентузіазму я одягнула сірі спортивні штани, футболку а на верх чорне худі. Волосся щапледа у неохайний пучок. Не найкращий вигляд для сніданку, але будемо відвертими. Мені немає куди поспішати, і немає причини наряджатися. Я одягла свої улюблені капчики - уги рожевого відтінку і спустилася на низ засунувши руки у кишені худі. Мама чаклувала на кухні, і повернулася почувши мої кроки. Дійсно, хто б їх не почув? Я наче трактор їде ішла сунучи а не переставляючи ногами. 

-Доню,ти як?

Мама підійшла і обійняла мене, я відповіла їй поклавши голову на плече. Ми відсторонилася і вона глянула в мої очі. 

-На вигляд не дуже.

Я ледь посміхнулася.

-Вигляд не бреше. Але зараз все гаразд, я швидко все забуду.

Брехати матері було не найкращим варіантом, але я не хотіла щоб вона даремно турбувалася тому тільки просунулася до столу та сіла на своє крісло. Очі повернулися до годинника на стіні. Шоста ранку. Я прокинулася занадто рано.

-Тобі допомогти? Можливо щось почистити або нарізати?

Мама посміхнулася, а я ж перевела тему розмови. Вона глянула на мене а тоді підійшовши поцілувала у маківку.

-Ні, я сама все приготую. А ти просто посили тут зі мною.

Я відповіла їй натягнутою посмішкою і піднявши свої ноги поклала їх на крісло обіймаючи. Моя голова лягла на коліна, і я спостерігала за тим як мама закидає чай у чайник, запихає картоплю в духовку і і мене з'явилася перша за сьогодні посмішка коли я побачила на сковорідці м'ясо. Я піднялася і підійшовши глянула мамусі за плече.

-Е ні. Навіть не пробуй, - сказала вона завбачливо але я тільки зробила милі очка.

Мама важко видихнула і потягнулася до ще не приготованого шматочка. Відбивні, моя любов. А сира курятина замаринована у спеціях, це моя перша любов. Мама простягнула мені шматочок і я забрала одразу викидаючи його в рот. На обличчі з'явилася посмішка коли смакові рецептори вловили це божество. Мама засміялася і повернулася обертаючи м'ясо щоб то не згоріло.

-Я нічого не казала. -сказала я повертаючись на своє попереднє місце.

Напевно, декому здасться дивним любов дівчини до такого виду шкіри. Але, у знак виправдання можу сказати що я не переношу телятину. Тільки курятина і та замаринована. Мама не розуміла мого захоплення і довго намагалася відучити мене від цього, але марно. Я важко видихнула облизцючи свої пальчики від решток. Почувши кроки зі сходів я повернула туди голову. Макс зійшов у футболці та чорних джинсах. Мої брови злетіли вгору. Не занадто холодно для такого стилю? Хоча...це ж я змерзляк.

-Доброго ранку. -привіталася він і я помітила те, що він не набагато кращий за мене.

-Доброго. Ти чого так рано прокинувся? -спитала мама

Макс вийняв з холодильника йогурт і відкрив його.

-Я ще і не лягав. 

-Маааакс, ну так не можна. В тебе режим. -мама вдала обурення.

-Режим створений для того щоб його порушувати. 

Хлопець зробив ковток йогурту і я посміхнулася помітивши як на його легкій щетині залишилися залишки білої суміші. 

-А ти як?

Він глянув на мене і мої брови злетіли вгору. 

-Чудово. 

-Серйозно? Виспалася?

Його запитання здивували мене. І я все ж кивнула головою у знак згоди і посміхнулася сказавши

-Спала як немовля.

Макс криво посміхнувся.

-Брехати мені, дюльмовочка, тобі вже у звичку? Ні, якщо ти звичайно ж вважаєш свій зрив вночі, від точно не чудового сну нормальним то я неймовірно радий за тебе. 

Мої щоки почервоніли.

-Вас чимось допомогти?-це він уже до мами але та заперечливо похитала головою.

-В тебе є іще 5 годин щоб виспатся. Але якщо ти цього не зробиш, то гарантую тобі моє обурення.

Він хмикнув.

-В тебе неймовірно весела мама.

Але все ж Макс відштовхнувся від стільниці на котру був спетий і почав крокувати до сходів.

-В тебе йогурт. Вище верхньої губи.

Хлопець зупинився одразу за мною і почав витирати подушками пальців пляму але була вона з іншої сторони. Я хмикнув і потягнула свою долоню. Макс глянув прямісінько мені в очі, і я не змогла перервати цей зоровий контакт, але все ж спромоглася не застигти а витерла пляму.

-Дякую.-пршепоьів він.

Хлопець випростався і пішов до сходів, але коли уже ступив на першу то зупинився.

-Ти їдеш зі мною через п'ять годин. Щоб була готова.

Сказавши ці слова він піднявся на верх а я здивовано глянула на маму.

-Спояатку я. -випердиоа вона мої запитання і сіла навпроти.

-Каміла, що між вами з Максом?

Я здивовано кліпнула декілька разів. Що між нами?

-Ти можеш не турбуватися, між нами нічого немає.

Вона хмикнула.

-Якраз це мене і турбує. Каміла, ти вже доросла. І я знаю що Макс тобі подобався, і впевнена що це не змінилося. Але я не розумію що ви обоє творите зараз. І що б це не було, знай. Я і Георгій не проти будь чого.

Я посміхнулася.

-Між нами нічого немає. Ти знаєш чим закінчилося все минулого разу.

Запала хвилинна тиша.

-Не дивися у минуле. Дивись у майбутнє. Знаєш, якби я жила такою ж думкою як ти, ми б точно не прийшли до цього місця і сім'ї яка у нас є. Просто подумай про це. 

Я кивнула головою а мама піднялася.

-Заідки Макс знає про ніч? І куди я з ним їду?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 45 46 47 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"