Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

– Що?

Та бути такого не може! Як я взагалі могла забути про фотографії з Сашею?

– Це начальник, – подивившись мигцем на фотографію, погодилася з нервовою посмішкою. – Ми були на зустрічі з інвесторами і сфотографувалися, – придумала на ходу, потягнувшись до телефону.

– О, з інвесторами? Ти виглядаєш у цьому вбранні дуже красивою, – похвалила мене мама. – Та й начальник твій непоганий.

– Давай мені телефон, там більше немає фотографій, – проговорила, знову потягнувшись до телефону.

– Більше немає фотографій? – Спантеличено проговорила мама і протягнула мені телефон, випадково перегорнувши на наступну фотографію.

Застигла, безумовно, не тільки я. Ми разом буквально задеревеніли, дивлячись одна на одну і на фотографію. На цьому фото Саша обіймав мене зі спини, дуже інтимно ткнувшись обличчям у мою шию. Вся обстановка була повністю просякнута «рожевими сердечками», тому вигадувати щось сенсу не було. З одного погляду можна було сказати, наскільки не робочі у нас стосунки.

– Це...

– Постановка, – брякнула я, ледь не прикусивши язика. Ну так, нічого розумнішого в мою голову взагалі не прийшло! Та й чи є сенс виправдовуватися? – Ми... були у стосунках.

– Як довго?

– Недовго.

– Він кинув тебе? – Холодно примружившись, запитала мама, ледь не пропалюючи поглядом Сашу.

– Я його кинула.

– О... ти його кинула? Чому? – Спантеличено моргнула вона, скептично подивившись спочатку на мене, а потім знову на фото.

Однозначно, зараз над головою мами був великий червоний знак питання. І, поза всякими сумнівами, якщо я не поясню їй це ясно, вона придумає щось своє. А мені, от чесно, зовсім не хотілося, щоб мама звинувачувала потім у чомусь Сашу. Я сама пішла від нього і взагалі не мала права починати ці недовгі «стосунки». Якщо й варто когось звинувачувати, то виключно мене.

Звісно, є варіант, що на чоловіка наш «роман» взагалі ніяк не вплине і він, можливо, скоро забуде про мене, але це нічого не змінює. Та й сенс брехати собі? Я добре знала свого начальника і недавнього коханця одночасно. Сашко точно не з тих чоловіків, які в один момент зустрічаються з однією дівчиною, а в інший починають шукати їй заміну.

По суті, я поруч із чоловіком за всі ці роки бачила, якщо не помиляюся, тільки двох дівчат. І то, вони навряд чи з'являлися поруч з офісом і їхні стосунки, наскільки я зрозуміла, були зовсім недовгими. В іншому ж, як справжній трудяга без вихідних і святкових днів, Саша опікувався винятково фірмою і тільки нею.

Напевно, саме тому він запропонував мені спочатку стосунки «за розрахунком». Будь-якій дівчині потрібно приділяти достатньо уваги, а якщо все обговорено від самого початку, тоді й проблем немає. Хоча, чи можна назвати наші недавні стосунки «розрахунком»? Поза всякими сумнівами, Саша був дбайливішим за будь-якого чоловіка, якого я колись зустрічала. Він ні на секунду не залишав мене, приділяючи мені весь свій час. Тут вже точно не було місця швидкоплинному задоволенню, після якого ми просто розійшлися в різні кімнати, немов нічого не сталося.

– Це довга історія...

– Стосунки недовгі, а історія довга? – Уточнила вкрадливо мама.

Дійсно, маму не проведеш. Але, насправді, все саме так, як я сказала. Хоч любовні стосунки в нас були недовгими, але наше розставання мало під собою особливі обставини. Безумовно, так одразу все й не розкажеш. До того ж, якщо розповідати, то потрібно починати все з самого початку.

– Я вдома тобі все розповім, – зітхнувши, пообіцяла тихо.

– Тоді можна я подивлюся фотографії?

– Дивись, – трохи подумавши, згадуючи, чи є серед фото щось кримінальне, кивнула згідно. Нічого поганого не було, окрім фото поцілунку, але й поцілунок у наш час не вважається чимось надто бентежним.

Переглянувши більшість фотографій, не тільки з відрядження, де ми були з Сашком, а й інші мої фото, мама віддала мені телефон. Коментувати якось мої слова чи допитуватися вона не стала, хоч і було видно, що їй цікаво. Взагалі, у нас із мамою завжди були теплі, довірливі стосунки, тож якщо я сказала, що розкажу, значить, так воно й буде. Безумовно, якби не останні обставини, то і зараз я б нічого не приховувала.

– То мені не наполягати на твоїй зустрічі з Славою? – Несподівано запитала мама, змушуючи мене завмерти на деякий час. Після всього, реально, я не одразу змогла згадати нашу попередню розмову.

– Ні, не варто, – похитавши головою, з усмішкою відповіла.

Вистачить мені спогадів і про одні недовгі стосунки. До того ж, після стосунків із Сашею я навряд чи й у звичайній ситуації змогла б піти на побачення з іншим чоловіком. Це просто неможливо. Не після того, як я відчула справжнє щастя бути з кимось.

Подивившись на мене, мама кивнула і заплющила очі, явно маючи намір відпочити. Я ж просто дивилася у вікно, не в силах впоратися з власними емоціями. Увесь цей час я вдавала, що мене нічого не турбує, але побачивши фотографії, серце буквально розривалося на частини. І цей біль, на жаль, неможливо приглушити або вилікувати.

Прикривши очі, я спробувала розслабитися і сама не помітила, як ми приїхали додому. Безумовно, коли в голові каша, час пролітає максимально швидко. Взагалі, якщо так подумати, час нікого не стоїть на місці. Він тече на власний розсуд, тому важливо не відкладати своє життя до кращого дня. Але, на жаль, я зрозуміла це занадто пізно.

Викликавши таксі, ми з мамою потягнули свої втомлені тіла до машини і разом видихнули, коли опинилися біля під'їзду. Останній ривок і ми вдома! Ну а після холодний душ і вечір одкровень. Якби не останнє, цей день, однозначно, був би набагато кращим.

– Поліно!

Ошелешено розвернувшись, я невпевнено подивилася на чоловіка, відчуваючи, як серце б'ється з прискореною силою. Чому він тут? Навіщо прийшов?