Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

А Аль стояв у кімнаті в будинку навпроти вікна, через яке було видно терасу, і спостерігав за Вітою. Він вивчав цю людську дівчину, яка чомусь з першої зустрічі запала йому в душу... Він не розумів, чому він звернув на неї увагу, адже в своєму житті він бачив багатьох людських дівчат і йому до них було байдуже. Ще дивним було те, що він колись раніше часто у своїх снах бачив такий же перстень з ангелом, як і у Віти на пальці. Він це помітив, коли летів з нею до свого будиночку. Це точно мало би означати щось! Але що? Мабуть те, що зустріч з нею буде особливою у його житті. Це очевидно, адже якщо на це вказують його сни, то потрібно до них прислухатися. Аль помітив, що Віта заснула і вийшов, щоб накрити її білосніжним пледом. Найбільше він любив цей колір у інтер’єрі, тому по максимуму старався його використовувати в своєму домі. Він був художником і також любив інші кольори, проте використовував їх лише на картинах. «Віті потрібно буде обов’язково показати усі свої картини! Мені чомусь здається, що вона зможе їх оцінити по достоїнству.» - думав ельф, піднімаючись сходами на другий поверх - «А ще потрібно буде її чимось нагодувати ввечері. Ох, що ж їдять люди? Думаю їй достатньо буде каші з салатом та чаю з булочками. М’яса, молока і яєць в мене нема, хай вибачає. Я веган і живу в гармонії з природою».

На другому поверсі у нього було декілька кімнат. Одна з них була його спальнею, одна – його студією, де він писав картини. Інші кімнати були для гостей, які інколи в нього бували. Він зайшов у спальню і задрімав. Прокинувся він від гуркоту внизу і не зразу зрозумів, що відбувається. На вулиці був уже вечір. Аль побіг сходами униз і на терасі побачив лежачу біля столу Віту та декілька перекинутих стільців. Очевидно вона намагалася зайти в будинок, але не змогла цього зробити через нестачу сил. Він дуже докоряв себе за те, що заснув і їй довелося постраждати. Він узяв її на руки і поніс у кімнату нагору, а там поклав на ліжко. А сам пішов униз робити вечерю. По дорозі на кухню він згадав про те, що планував її годувати кашею та салатом. Швиденько зваривши кашу та нарізавши салат він заніс їй це все на таці і пішов готувати чай. Чай у нього був особливий, з різних компонентів та добре відновлював сили організму. Булочки йому напекла ще вчора його подруга ельфійка, яка часто частувала його смачною випічкою. Він гарно поклав декілька булочок на тарілку, взяв в іншу руку чашку з чаєм і поніс Віті. Коли він зайшов у кімнату, то вона уже з’їла майже усю їжу! Це було дивно, адже у Ар’ї в палаці вона майже не хотіла їсти, а тут в неї прокинувся апетит. Ельф посміхнувся, побачивши цю картину, почекав поки вона доїсть, забрав брудну тарілку і поставив перед нею чай та булочки. Віта накинулась і на це. Аль засміявся, щасливий, що перебування у нього їй допомагає, і вийшов з кімнати.

Наступного ранку Віта вона відчула, що до неї по трохи повертаються сили. Вона сама змогла піднятися піднялася з ліжка та підійти до вікна, щоб помилуватися природою. Почувши її кроки нагорі, Аль піднявся до неї та запросив на сніданок. 

Віта відчула, як її серце прискорено забилось, коли зрозуміла те, що Аль їй сказав. Це було немов чудо - він говорив ельфійською мовою, мовою, яку вона ніколи не знала, але слова легко виливались у її свідомість, наче природні звуки навколишнього світу. Вона не лише чула, а й розуміла його, не потребуючи перекладу.

Вражаючим було й те, що він, здається, розумів її теж. Кожен її погляд, кожен жест, кожне відчуття, яке вона передавала, він сприймав і розумів, як ніби спільна мова вже існувала між ними, в якомусь іншому вимірі. Вони спілкувалися не тільки через слова, а через якусь невидиму, магічну нитку розуміння, яка перепліталась між їхніми душами. Віта відчула себе частиною цієї магії, і ця мить стала для неї справжнім чудом.

- Чому раніше я тебе зовсім не розуміла?

- Не впевнений, але можливо твоя душа тоді ще не була налаштована на цю хвилю. Зараз я радий, що ми розуміємо один одного. Це справді диво!

- Я теж рада. А Макса ти розумієш?

- Ні.

- Дуже дивно.

- Я до кінця не розумію цей феномен, зі мною таке вперше.

- А зі мною тим більше. - сказала віта, посьорбуючи каву. - Кава смачнюча! Дякую!

- Будь ласка. Я теж її люблю, хоча рідко п'ю. Ельфи взагалі не дуже люблять каву, хоча дехто й п’є її час від часу. Її нам зі світу людей прередає ковбой Ейрік.

- Як цікаво! Ейріка я ще не зустрічала. Це один з Хранителів Порталу?

- Саме так, думаю, ви скоро з ним зустрінетеся.

- Ти мені потім повністю покажеш свій будиночок?

- Звичайно. Мій будинок стоїть посеред гори, на величезному виступі. Тут навколо обрив і зразу море. Дібратися сюди можна лише маючи такі крила, як у мене. Ніякі стежки сюди не ведуть.

- Чому ти забрався в таку глушину!

Ельф розсміявся.

- Крилаті ельфи люблять бути подалі від усіх.

- Тобі тут не буває нудно?

- Авжеж ні! Мені ніколи не буває нудно, я завжди знаю, чим себе зайняти.

- Чим ти займаєшся?

- Музикою, картинами, квітами... Ще я майстер з виготовлення флейт. Я їх виготовляю і продаю.

- А де ти їх продаєш?

- Я маю клієнтів по всій Ельфійській країні і також у світі людей. Хоч я й живу подалі від усіх, але я маю багато друзів.