Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

Проте я кожного разу, коли протягом наступних днів зустрічала Бена, помічала, що у своїй казковій фантазії (дякую, Деліє!) дещо поспішила. Хоч ми з Беном і танцювали вальс на даху, та більше нічого й не трапилося. Практилюшка і готельний принц (який до того ж незабаром уже не матиме чого успадковувати) були просто друзями. Друзями, які мали стільки роботи, що встигали тільки поспіхом усміхнутися одне одному, коли зустрічалися під час робочого дня.　

Сніг, який почав падати ще на Святвечір, не припинявся кілька днів. А коли наступного дня з’явився ще й туман, — усі гості вирішили, що краще залишатися в затишному готелі. А для працівників це означало ще більше стресу й понаднормових годин, ніж зазвичай. Коли нам вдавалося узгодити наші перерви, я бачилася з Беном півгодини за вечерею, деколи ми зустрічалися на короткі теревені в мсьє Роше або в пральні Павела. Решту часу все обмежувалося посмішками й помахами.　

А ще було б чудово, якби Делія перестала запитувати мене у WhatsApp щокілька годин, чи Бен мене нарешті вже поцілував.　

Не пізніше як після третього повідомлення: «Попелюшка, власне, може й перша поцілувати принца, це ж, врешті-решт, сучасна емансипована дівчина», я почала занадто багато думати, як би це було — поцілувати Бена. Коли ми десь пересікались протягом дня, я змушувала себе не дивитися на його губи. Бо хоч я і була сучасною емансипованою дівчиною, та в жодному разі не хотіла б, щоб він помітив, про що я думала.　

Та незважаючи на ці обтяжливі думки про поцілунок і купу роботи, протягом цих трьох чудових днів у мене було відчуття, що світ упорядкований ідеальним чином.　

Усе наче розчинилося в благодаті: моя сварка з Беном вже забулася, пані Людвіг отримала свій перстень назад, а Стелла Єгорова злягла в панорама-люксі з мігренню. Сподіваюся, що насправді вона тим часом марно намагалася додуматися, як же перстень потрапив із її нічного столика на палець пані Людвіг, і їй було соромно.　

А щодо проблеми зі справжньою вартістю персня, ми з Трістаном придумали гарне рішення. Точніше, Трістан придумав.　

Він спіймав мене вранці першого різдвяного дня перед дитячою кімнатою, щоб про це поговорити. Розмова пройшла, зважаючи на особливості наших із ним стосунків, на диво цивілізовано — ніякого квапливого застрибування у схованки, дурнуватих жартів про агентів і готельних злодіїв та жодного дряпання стінами.　

Можливо, так було через те, що ми ще занадто добре пам’ятали неприємний кінець нашої з ним останньої зустрічі.　

Ми зупинилися на тому, що зачекаємо кілька днів, поки історія з перснем не вляжеться. А тоді обережно спробуємо донести Людвігам новину про те, що їхня знахідка з блошиного ринку варта цілого статку. Дідусь Трістана як кваліфікований гомолог візьме на себе місію переконати в цьому Людвігів. Я вважала цю ідею досить непоганою. Крім того, Трістан пояснив мені, що вже ввів свого дідуся в курс справи. Звісно ж, він розсердився через Трістанове дряпання по стінах і його несанкціоноване проникнення в номер до Єгорових, та все ж визнав, що старшій пані таки треба допомогти.　

— Ти розповідала Бену Монфору, скільки насправді коштує перстень? — поцікавився Трістан і полегшено усміхнувся, коли я заперечно похитала головою. — От і добре. Мій дідусь вважає, що менше людей про це знає, то краще.　

Я більше не мала часу, щоб дізнатися чому, бо цієї миті прийшли перші діти. Та мене заспокоювало те, що Трістанів дідусь був у курсі справи. Людвіги покинуть цей готель до біса багатими (і, напевне, дуже розгубленими), проте надзвичайно щасливими людьми. А те, що Трістан протягом наступних днів буде під пильним наглядом свого дідуся і не зможе виконувати свої гімнастичні вправи на фасадах, було приємним бонусом.　

На одну турботу менше. Хоча я ледь не розчулилася, коли побачила, яким сумовитим поглядом він дивився на Яромира, коли той на карколомній висоті балансував на залізній підпорі під скляним дахом сходової клітки. Це був не якийсь там цирковий номер, як хтось міг би подумати, а необхідний захід для перевірки міцності кріплення люстри. Яромир і старий Стакі повинні були зробити це по всьому дому. Роман Монфор хотів упевнитися, що жоден важезний античний екземпляр якоїсь люстри більше не впаде й нікого під собою не поховає. У розмовах із Трістаном я також застукала себе на думках про поцілунок. Навіть якщо це були тільки три секунди, протягом яких я витріщалася на його губи. Та він цього не помітив, бо витріщався на мої. Та що ж це таке?　

Так ніби Делія відкрила двері в якийсь портал думок, де все крутилося навколо поцілунків. (І це попри те, що в Попелюшки був лише один принц.)　

На щастя, через роботу ми з ним наступними днями мало бачилися — я була зайнята або з дітьми, або у відпочинковому комплексі внизу, де панував справжній бум. Проте я частенько бачила його здалеку в товаристві Елли та Ґретхен. Можливо, вони були йому потрібні, щоб компенсувати потребу в адреналіні, або ж із нудьги. Проте, як би там не було, він усе ж таки не встояв перед блиском їхнього золотистого волосся.　

Як сказали мені Ґрейсі та Медісон, Елла всюди розповідає, що він буде її партнером на перший вальс. У всякому разі треба визнати: для Нового року вони підчепили собі найгарніших хлопців.　

Новорічний бал був головною темою серед усіх дівчат Барнбрук. Навіть для Ґрейсі та Медісон пошили сукні — рожеві, з великою кількістю фатину.　

Емі ж наполягла, щоб у неї була чорна, проста, закрита сукня. І так, як вона її описувала, це був мікс моєї уніформи покоївки та одягу черниці. Хоча це було для неї не так уже й визначально, бо вона збиралась провести бал, підпираючи весь вечір стіну в залі. Якщо взагалі вирішить таки піти туди.　

На Святвечір вона зібрала всю свою мужність у кулак і запитала Ейдена, чи не був би він її партнером для танцю. Ейден порадив їй обрати хлопця, який також може чути музику, під яку вони танцюватимуть. Емі так образилася через відмову, що тепер була переконана: якщо вона ще хоч раз подивиться Ейдену в очі, то провалиться крізь землю. Наступні дні вона щосили намагалася з ним не перетинатися, що було не так уже й легко. Через надмірні снігопади всі заплановані заходи типу мандрівок, поїздок на санях, виїздів до гірськолижних комплексів чи в міста скасували. Тепер усі місця, де Емі любила ховатись від світу, були весь час