Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— А я знаю цю тьотю, — пролунало раптом. З-за Давида почувся дитячий голосок. І Авдій повторив: — Я її знаю. Я її бачив раніше. На концерті.

У мене мороз пішов по шкірі.

Щоки запалали. Скроні стали поколювати.

Я знову і знову уявляла, як тримаю в руці ніж. Ховаю його в сумці. І збираюся вдарити Далілу. У помсту за біль.

Будь ласка. Годі.

Досить. Я не хочу про це думати.

Не хочу повертатися назад.

Я не хочу. Не можу.

Не хочу більше болю.

Я з цим впораюся. Я зможу.

— На якому концерті, Авдюша? — Давид підняв малюка на руки. Злегка підкинув його, щоб узяти зручніше. Глянув на мене. І повторив запитання: — На якому це концерті ти бачив цю тьотю? Ти впевнений, що це була вона? Може, ти помилився? Може, то була інша тьотя? Схожа? Теж оранжеве волосся?

— У-у, — похитав він головою. — Це була вона... На концерті, коли мама співала пісню. Ця тьотя приходила. І стояла. Мені було страшно. Вона мене лякала.

Давид уважно подивився на мене.

— Що це означає, Яно? Це правда?

Я розуміла, що не можна про таке розповідати.

Це не повинно було спливти.

Я й подумати не могла, що хлопчик розповість.

Це не мало статися.

Він узагалі не мав тут з'явитися.

Це все помилка. Безглузда помилка.

— Йому здалося. Це був хтось інший.

— У неї була чорна сумка, — підлив карапуз олії у вогонь. Він показував на мене пальцем і розповідав подробиці: — Вона її тримала в руці й дивилася на мене.

— Що за сумка? — допитував мене Давид. — Яка ще сумка, Яно? Що в ній було?