Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

– Чому ми летимо до Соренто? – спитала дівчина. – Ти що, від когось ховаєшся?

– Та ні. З чого ти це взяла?

Він подивився на сидячу поруч Ален. Так, напевне варто нарешті сказати правду. Але як? Адже, він так не хоче аби все це зникло! Тоді він втратить останні промені надії на хоча б якесь майбутнє. Хоча, про що це він?

– Розумієш Ален, я мав тобі дещо сказати. Але боюся, що це не зіпсувало нам відпочинок – з холодним хрипом у горлі і тремтячим голосом сказав Роан.

Він знову подивився на дівчину. Що вона зараз його спитає? Як він буде відповідати на всі ї питання? А якщо скандал? Тут, на борту літака, на висоті кількох кілометрів.

– У тебе є дружина. – сказала Ален. І це було наче питання, наче роздум, наче констатація факту.

– Так. – сухо відповів Роан. – У мене, на жаль, все ще є дружина.

Це виглядало дещо дивним, оскільки натякало на багато чого. навіть на його розвід. Але про розвід він ще навіть не встиг подумати.

– Смішно! – буркнула Ален. – Але ж ти кабель. Ще скажи, що заради мене ти готовий будеш залишити сім’ю!

Проте вона не злилася. Їй було якось се рівно. Чи може ні? Та це було трудно зрозуміти. Крім того, Роан був настільки змученим, що просто відкинувся в кріслі і задрімав.

Йому снився той самий сон, що і тоді на початку, коли він приїхав відпочивати. Але сон цей раз був більш виразним, аніж тоді. І більш приємнішим. Хоча він все одно ще не міг до кінця зрозуміти його сенсу.