Читати книгу - "Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька"

Я відчув, що розмова змінюється. Ми говорили тепер не про магію, а про те, що справді могло бути корисним кожному.

— Добре, — сказав я, і в голосі прозвучав намір повернутися з небес на землю. — Припустімо, людина стала більш усвідомленою. Медитує вранці, записує думки, вдихає аромати троянди та шавлії. А що далі? Як це допомагає в реальних, приземлених речах? Питання грошей, наприклад. Ресурсів. Адже ми не в монастирі.

Агата м'яко подивилася на мене - не з докором, радше з розумінням. Вона немов очікувала на це запитання.

— Гроші - це енергія, — сказала вона спокійно. — Не абстрактно, не езотерично, а буквально. Це форма обміну. Продовження дихання життя в матерії. Якщо людина боїться грошей або ставить їх вище за себе, потік спотворюється. Стає або занадто вузьким, або занадто агресивним.

Я насупився, прикидаючи, як це звучить для глядача.

— Тобто ти хочеш сказати, що усвідомленість впливає на фінанси?

— Впливає напряму. Людина, яка знає, хто вона, не витрачає себе на те, що не її. Вона не зливає сили в непотрібні зв'язки, в чужі очікування. І в неї з'являється ресурс - енергія, час, ясність. А потім і гроші, як наслідок.

— Просто наче ти описуєш інвестиційну стратегію, — усміхнувся я.

Агата посміхнулася у відповідь.

— А ти спробуй. День почни з наміру. Із запитання: «Куди я сьогодні направляю свою силу?» Іноді одна така думка економить тобі місяці непотрібних перегонів.

Настала коротка тиша. Я вловив, як Аня трохи нахилилася вперед, зацікавлено слухаючи. А за вікном, як і раніше, була ніч, у якій глухо гуде місто - те саме, що дихало тривогами, платежами, амбіціями і втомою. Я подумав: може, в цьому і є справжня магія - навчитися жити у взаємодії зі світом, а не у війні з ним.

— А можна конкретніше? — запитав я, трохи подавшись уперед. — Який-небудь ритуал... простий, зрозумілий. Щоб людина могла зробити сама - і відчути, що вона хоч щось контролює. Ритуал для притягання ресурсів. Не обов'язково відразу грошей, але потоку, підтримки...

Агата на мить заплющила очі, ніби вслухаючись у те, що народжується всередині неї.

— Є один. Дуже простий, але такий, що працює, якщо робити його усвідомлено, — сказала вона, відкриваючи очі. — Візьми склянку чистої води, краще джерельної, якщо є можливість. Якщо ні - нехай це буде вода, якій ти довіряєш. Встань перед дзеркалом уранці, в тиші. І скажи над цією водою:

«Я дозволяю собі бути в потоці.

Я гідний отримувати.

Я відкриваю двері достатку.

Нехай приходить те, що служить моєму шляху.»

Потім випий воду. Повільно, усвідомлено. Уяви, як вона стає частиною тебе. Як ти сам стаєш провідником ресурсів - не жадібно вчіплюєшся, не відштовхуєш, а пускаєш через себе. Це акт згоди. Із самим собою, з життям, з його щедрістю. Ти не просиш. Ти відкриваєшся. Це і є ключ.

Я кивнув. І навіть зловив себе на думці, що, найімовірніше, зроблю це завтра вранці. Не тому що очікую мішок золота біля дверей, а тому що раптом стало цікаво: що, як у цих простих речах справді ховається сила?

— А чи в усіх спрацює? — запитав я, дивлячись на Агату в напівтемряві студії, де вже трохи осіли промені софітів. — Я знаю людей, які робили ритуали, візуалізували, читали афірмації, але в їхньому житті нічого не змінювалося. Чому так?

Агата тихо посміхнулася, немов чекала на це запитання.

— Тому що ритуал - це не чарівна кнопка. Це дзеркало. Він показує, наскільки ти сам готовий. Наскільки чесний у своєму намірі. Наскільки ти в змозі утримати те, що просиш. Люди часто просять ресурси, не маючи внутрішнього контейнера, щоб їх прийняти. Або просять зі страху, а не з довіри.

Я злегка насупився.

— Контейнера?

— Внутрішнього простору. Готовності. Уяви: ти просиш дощ, але в руках у тебе сито, а не посудина. Ти все втрачаєш, навіть не помітивши. Або ще гірше - отримуєш, але не можеш утримати. Гроші витікають, можливості зриваються, підтримка відкидається. Ритуал працює, але людина не готова до його наслідків.

— То виходить, готовність - це і є головний інгредієнт?

— Один із. Другий - намір. Не швидкоплинне бажання «отримати хоч що-небудь», а глибоке розуміння: навіщо тобі це? Заради чого? І третій - включеність. Ритуал - це не спектакль, а акт присутності. Якщо ти просто читаєш слова, не переживаючи їх, не занурюючись - ти не в ритуалі. Ти в декорації.

Я дивився на неї і кивав, тому що в її словах було щось дуже впізнаване. Скільки разів я робив речі «для галочки», з надії, що хтось або щось зробить за мене. І скільки разів, навпаки, все зрушувалося, коли я раптом ясно розумів: зараз - по-справжньому.

— Добре, — сказав я. — А якщо людина хоче бути готовою, але поки що не знає як? Що тоді?

Агата нахилилася вперед, її голос став гучнішим, ніби вона говорила не мені одному, а одразу багатьом:

— Почни з малого. Наведи лад у гаманці. Подякуй за те, що вже маєш. Прибери все, що давно пора відпустити. І подивися, як почне змінюватися енергія навколо тебе. Прості речі - це теж магія. Просто вона скромніша, ніж прийнято думати.

Я глянув на Аню - та, здавалося, замислилася над чимось особистим, немов почуте викликало в ній не просто інтерес, а внутрішній відгук. Нарешті, вона підняла голову, акуратно поправила волосся і тихо запитала:

— Агата... а що ти думаєш про жертву? Про віддачу чогось, щоб щось отримати? Усі ці ритуали - це ж не просто свічки і наміри, правда?

Агата трохи посміхнулася, не глузливо - радше сумно, ніби ця тема була їй надто добре знайома. Вона провела пальцями по подолу сукні, ніби перебираючи невидимі нитки спогадів.

— Це найважчий момент, — сказала вона, не дивлячись безпосередньо ні на кого з нас. — Магія не безкоштовна. Але не в тому сенсі, як думають багато хто. Мова не про страшну ціну в дусі казок. Мова про внутрішню готовність. Відмовитися від ілюзій. Від страху. Від себе колишньої.