Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Комісії Г. Гувера» в 1954 році, — в ЗСА звертаються до лікарів 250000 психічно хворих ЩОРОКУ, і це число збільшується кожного року на 10000. Тепер в ЗСА є зголошених 9000000 психічно (розумово, душевно) хворих, а незголошених (бо в легкій формі) кількаразово більше. З усіх півтора мільйона шпитальних ліжко–днів більше половини припадає на психічно хворих» (др. В. Брейсленд). Понад чотири і пів мільйона новобранців були визнані лікарськими комісіями за непридатні до війська; 40% з них із–за психічних хвороб» (J. Fisher. «A Few Bottons Missing»). З часів 2–ї світової війни один з кожних семи новобранців був відкинений лікарями із–за розумових дефектів. Один американець із кожних 20 був якийсь час у шпиталі для розумово хворих (D. Carnegie. «How to Stop Worring»). Анкета, переведена серед 2500 учнів 27 середніх шкіл та серед 1000 студентів університетів у стейті Нью–Джерзі, показала, що не вважають за злочин крадіж — 12%, грабунок — 9%; не вважають нищення чужої власности за щось зле — 15%; не вважають брехню й ошуканство за моральний злочин — 75%; не вважають сексуальні зловживання за зло — 17% (Доклад сенатора P. С. Гендріксона, голови сенатської підкомісії для дослідження злочинів малолітніх). Відомо, що малолітніх злочинців виховує американське кіно, повінь детективних романів, «комікси» і т. п. Та суть не в цьому, а в тому, що провідна верства американського народу ДОЗВОЛЯЄ виховувати злочинців. Отже, малолітнє злочинство характеризує не малолітніх злочинців, але провідну верству народу. Вбивство малолітніми власних батьків, і то з–за дурниць, вже не є ніякою сенсацією в Америці, вже є буденним явищем, на яке не звертають уваги. Чи може нація впасти ще нижче за це?

Менш культурні верстви населення, заробивши грошей більше, ніж потребують для заможного життя, надмір їх переважно витрачають на розваги. Очевидячки, шукають розваг, доступних їхньому розумінню — пияцтво, карти, танго, джезбенд, бокс, перегони, футбол і т. п. заповнюють майже весь вільний час пересічного американця. В розмовах нижчої і середньої класи американців (і не лише американців) ви не почуєте інших, ніж спорт і гроші, тем. Навіть під час виборів до місцевого самоврядування чи парламенту балачок на тему виборів далеко менш, ніж про спорт і гроші. В одному з великих американських університетів соціологи роздали серед студентства анкету, в якій був запит: «Який є ваш життєвий ідеал?». 63% відповіли: стала добре платна посада, власна хата, безтурботне родинне життя. 4% згадали — але не категорично — про громадську працю. Не було ані одної відповіді — служити вищим ідеям чи Богові. 42% не знали, за які цілі воює Америка (в 2–й світовій війні). 60% не могли назвати «чотирьох свобід» Антлантійської хартії (Н. Парідс). А це ж студенти університету — майбутня провідна верства нації.

Поважний американський тижневик «United State News and World Report» (21.X. 1955) дослідив навчальну шкільну програму європейських і американських шкіл і знайшов: «європейський школяр майже не займається спортом, бо так переобтяжений наукою, що не має хвилини вільної, а американський школяр витрачає одну третину свого часу на спорт. В Европі 8–10–річний школяр вирішує проблеми, які даються в Америці 16–18–річному. Европейський середньошкільник інтелектуально стоїть вище за американського студента університету. В Америці 22% середньошкільників вступають до університету; в Европі лише 5%. В Америці. 80% дітей кінчають середню школу; в Европі лише 15%». Отже, бачимо в Америці масову продукцію пересічної якости, а в Европі сувора селекція на вищу якість. В Америці і дурнувата дитина може скінчити школу, бо програма навчання не дуже висока і батьки мають гроші. В Европі дурновата дитина не скінчить, бо програма навчання зависока для неї і батьківські гроші не поможуть, а з бідних кінчають лише надзвичайно здібні діти. Таким чином, в Америці внаслідок заможности широких верств народу і глибоко демократичного устрою до провідної верстви вливається багато (аж надто багато) не розумових вибранців, але вибранців повного гаманця. Але парадоксально, матеріяльний добробут нації знизив культурний рівень її провідної верстви. Американська наука (а з нею і політика) характеристична своєю вузькою спеціялізацією, плиткістю, їй бракує широчини і почасти глибини.

На тлі сказаного стає зрозумілим, чому американський здоровий демократизм (і не лише американський) обернувся тепер в плебеїзм чи карикатуру на демократизм. Це ж справжня трагедія нації, що нащадки обернули в карикатуру чи фарс НАЙДОРОЖЧИЙ скарб, що його лишили їм їхні славні предки, — право й обов’язок брати активну участь у керуванні своєю державою — загальне виборче право.

Американська шкільна наука робить наголос на права американського громадянина, а не на його обов’язки. Робітництво, селянство, середня класа, капіталісти — всі вимагають (і дістають) більше прав для себе, а про обов’язки ані звука. У виборах до органів самоврядування звичайно беруть участь 35–75% з усіх управнених до голосування. Пересічно голосує лише половина управнених. Та половина складається з прихильників 2–5 конкурентів у виборах. Щоб бути обраним, треба назбирати бодай один голос більше за конкурента. Отже, фактично обирає половина з тої половини, що голосували (а не сиділи вдома), с. т. 25% управнених виборців. Таким чином, МЕНШІСТЬ, а не більшість населення вибирає, а значить, і керує державою.

Та меншість, опинившись при владі, мусить уважати на бажання всіх управнених до голосування, бо, якщо піде проти їх бажань, то на наступних виборах її не виберуть. Якщо виборцям подобається порнографічна чи бандитська культура або розкладова література, то несила урядові закрити джерела моральної зарази (напр., Голівуд), хоч би хотів. По останній війні американський уряд у приспішеному темпі демобілізував американську армію. Серед нас поширена думка, мовляв, те приспішення спричинили тайні московські агенти в американському уряді. Мабуть, у тому є частина правди, але далеко більша частина в тому, що хлопці кричали «Додому!», а їм ще голосніше помагали їхні батьки вдома. Отже, якби і були мудрі голови в уряді, то їм несила була б затримати демобілізацію. Одною з найголовніших причин, чому американці обрали Д. Айзенгавера на президента, була його обіцянка скінчити війну в Кореї. Отже, бачимо, що в Америці (ЗСА) тепер запанував дух, діяметрально протилежний духові, що панував за часів війни за американську незалежність у 1776 році. Тоді Томас Пейн закликав американців «вмирати за свободу», а тепер заманювали до армії обіцянками всіляких вигод та привілеїв, що їх матимуть по війні колишні вояки. Мотив чисто матеріялістичний.

Нащадки не лише всяких Калікаків (дегенератів), але й нащадків численних Марій Едвардсів (пересічних людей, мірноти), очевидячки, не могли породити геніїв, та й ще коли вимирали нащадки нечисленних Елізабет Едвардсів (здібних,