Читати книгу - "Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини"

Захоплення Канева (Волинська дивізія) 2–7 лютого і демонстрація в бік Переяслава та Києва занепокоїли росіян, що вже починали розпаношуватися в нашій столиці. Українці, що жили в Києві, підняли голову, вичікуючи, чи не загримить над київськими горами наша артилерія… Якби вони знали, скільки в нас тієї було! Після зайняття Черкас впали ціни на все. Гроші ходили тільки українські; навіть «царських» населення не хотіло брати. Далеко по Лівобережжю пішла чутка, що «наше військо вже до Дніпра дійшло». Від Полтави, Чернігова, Харкова, Мелітополя, Луганська та інших місцевостей через ворожі фронти, обминаючи «бєлие застєнкі» і «красниє Че-Ка», простували посланці. Йшли вони такий світ до нас, бо тільки тут вони могли власними очима бачити свій рідний національний прапор, почути, як лопотить він одинокий понад ворожими хвилями, що от-от збиралися втопити в крові цю живу ознаку протесту проти брутального насильства над Україно. Питали посланці, що мають робити, як повернуться в свої околиці, і коли саме буде даний наказ про загальне повстання проти росіян — боялися запізнитися Виявилося, що не запанувала апатія над селом. То було джерело енергії, яка не дала нам загииути

Усі посланні віл населення одержували листівку «Селяни» і виучували одинадцять пунктів відозви, як виучує побожна людина заповіді Господні. І, певно, не один з посланців загинув з руки ката, несучи до себе листівку «Селяни».

Про значення і наслідки рейду Північної групи в наказі по армії ч. 2 від 15 лютого 1920 року (с. Москалівка) говориться: «Майже місяць Київська і Волинська дивізії були відрізані від армії, провадячи всюди рішучими засобами нашу українську справу. Захоплення міст Сміли і Черкас дали яскравий зразок завзяття старшин і козаків зазначених дивізій. Наслідки цього величезні. Слава йде горою. Лівобережжя почуло про Українське Народне військо. Київська дивізія надрукувала багато примірників відозв, які ширять повсюди вість про правдивий стан речей». 11 лютого 1920 року Північна група зв'язалася зі штабом армії в районі Медведівки (біля Чигирина). Для того, шоби довше і краще відчуло населення Лівобережжя працю армії, на нараді командуючих дивізіями 12 лютого вирішено перейти на лівий берег Дніпра. На Лівобережжі армія захоплює Золотоношу і робить демонстрацію в бік Лубен, Хорола і Кременчука.

Наближалася весна. Треба було знову приймати рішення, що маємо робити, коли земля зазеленіє. Протягом більше чотирьох місяців не мала армія ніяких певних вісток про те, що роблять за кордоном наші політичні кола. Ми були абсолютно вирізані від світу і не знали, що діється в Європі і в цілому світі. Приймаючи рішення політичного характеру, а не тільки військового, армія мусила зважати на світову політичну ситуацію.

Опріч того, конечним було до весни наблизитися до районів, де була розташована Українська Галицька Армія, шоби в слушний час розпочати ширші акції спільними силами.

Нарада командуючих дивізіями 16 лютого (с. Москалівка на Золотонощині) постановляє покинути Лівобережжя і вирушити на захід. Армія недовго перебувала по лівому боці Дніпра, а зробила чимало. У наказі армії ч. 39 від 16 лютого (с. Москалівка) дана оцінка перебування армії на Лівобережжі і передбачається великий похід на захід. Там говориться: «Наша армія перейшла на лівий бери Дніпра, де пробула чотири дні. За цей час нами були зайняті Черкаси і Золотоноша і зроблена велика агітаційна робота; селянство побачило, що наша армія існує. Після цього армія повинна перекинутись на правий берег Дніпра. Нашій армії знову доведеться відбути великий похід, котрий може протривати до місяця, а за цєй час справа нашої армії повинна стати на державний шлях». А в наказі Київської дивізії ч. 34 від 16 лютого (с. Васютинці) додається: «Зіпсована вся продовольча політика ворогів на Полтавщині», бо й справді, куди тільки долітала чутка про иас, там зараз же селяни переставали давати хліб росіянам, а зібраний разбирали назад.

Уже на правому березі Дніпра був одержаний згаданий вище лист І. Мазепи. Цей лист переконав нас, що рухатися на захід треба негайно. Його лист прочитали командуючі дивізіями в с. Баландині. 1. Мазепа писав, що в кінці січня 1920 року він їде на побачення з Петлюрою, бо «події розвиваються занадто швидко, і ми мусимо бути готові до відновлення державної справи в найкоротшому часі… Поки що вирішуйте самі вкупі з Галицькою Армією шодо найближчих операцій армії, чи посуватися на південь чи на захід»… Через декілька днів зміст цього листа був відомий цілій армії. Сам лист позитивно вплинув на армію: бачили люди, що не одні вони поневіряються у боротьбі з ворогами Батьківщини.

Посуваючись на захід, армія 3 березня 1920 року приш рішення перейти на правий берег р. Бугу, однак 5 березня ситуая значно ускладнюється. Виявилося, що в районі Бершаді стоять частини Другого Галицького корпусу. Він був нібито червоним. Треба було зробити якось так, щоби провести в життя своє рішення і галичан не спровокувати. Найкраще було би обійти поза районам розташованих галицьких частин, але на цілу сотню верст ні вправо, ні вліво не залишилося ні однієї переправи; що не зруйнували за час війни, те весняна вода залила. А проти Бершаді був поганенький залізничний місток, який легко можна було пристосувати для переправи. Ми були певні, що з галичанами в нас не дійде до бійки, і ми без затримки пройшли би через цей район. Та після того й галичани мусили йти за нами, бо росіяни, безперечно, їх роззброїли би і покарали за перепуск нашої армії. Відповідний момент для спільної акції обох українських армій ще не прийшов.

У нашій армії ніхто не вірив у галицький більшовизм. Це підтвердила й розвідка. 4 березня вона донесла, що «галичани знаходяться в районі Бершаді і, оголосивши себе боротьбистами, тримаються нейтралітету». (Звіт штабу армії 5 березня ч. б9). У наказі Київської дивізії ч. 49 від 8 березня з приводу цього говориться: «у м. Бершаді стоїть Другий Галицький корпус, прикрившись червоиим прапором».

Під натиском російських комісарів галицькі частини стали в бойову готовність проти нас. Місто Бсршадь спішно перетворювалось в імпровізовану фортецю: навколо плутались дроти, на вулицях з'явилися барикади, з вікон найвищих будинків стриміли кулемети — ои яка грізна постава! Проте ми не журилися — занадто вже раділи галичани успіхам нашої партизанки; наша популярність між ними була таки чималою, Негрізна постава галичан примусила нас більш розважливо поставитися до переходу через р. Буг. Були для того більш серйозні причини.

Уманські газети від 6 березня 1920 року в оперативному звіті російського