Читати книгу - "День, що навчив мене жити"

Порожній стіл.

Віднедавна, щойно він помічав порожній стіл, йому ну дуже хотілося спуститися й сісти за нього, просто посеред цих людей. Та, дивлячись на них, і сам стаєш придурком.

Чорна пляма праворуч.

Здається, на терасі з’явилася погано вбрана циганка, з неприкритими грудьми.

Вона повільно ковзала між столиками, тоді зупинилась перед Майклом і вхопила його за руку.

Райян наблизив зображення.

Майкл не протестував, на вустах грала зацікавлена усмішка. І коли вона нахилилась над його долонею, зазирнув у запропоноване декольте.

Вона випустила його руку, випросталася й, мовчки подивившись якусь мить на нього, сказала замогильним голосом, який прицвяхував того на місці:

– Ти скоро помреш.

* * *

Клое шпурнула портфель в інший бік вітальні.

– Маєш якісь домашні завдання? – запитав Джонатан.

– Пізніше! – запротестувала вона.

І, не чекаючи відповіді, побігла в сад до гойдалки. Вмостилася на ній.

– Угадай, що я купила, – долинув голос Анжели крізь розчинене вікно.

– Уявлення не маю, – відповів Джонатан.

Клое вигиналася з усіх сил, щоб розворушити цю кляту гойдалку.

– Уяви собі, що Ґарі пече тепер хліб на заквасці.

– Он як!

Нарешті гойдалка розхиталася так, як потрібно.

Швидше!

– Я взяла один хлібець на сніданок.

– Не впевнений, що щось залишиться…

Клое вдалося розгойдатися сильно. Так кумедно, й у животі лоскітно.

Ну ж бо, ще швидше!

– Клое! Уроки!

– Зачекай…

Маю ж я право трохи погратися…

Вона гойдалася щораз швидше, щораз вище.

Аж до неба!

Раптом її сіднички зісковзнули з дошки, й вона відчула, що летить…

– Ааааааааааа!!!

Сильний удар спиною. Вона не могла перевести дух, її наче заблокувало, затисло, ні дихнути.

Крики мами. Біжать обоє.

Ух, я можу дихати… відпустило… Ух…

Вона поворушила руками, ногами, повільно перекотилась на живіт.

– Сонечко! – крикнула Анжела, кинувшись до неї.

– Де болить? – запитав украй стривожений Джонатан.

Вони бояться.

– Усе гаразд, – хлипаючи, відказала Клое.

Їй майже не боліло, але вона плакала дедалі сильніше, сама не знаючи чому, ницьма лежачи на траві.

Мені справді не щастить…

Мама пригорнула її до себе й засипала поцілунками.

– Все буде гаразд, моя люба, все буде гаразд.

Раптом якраз перед своїм носиком, поміж сльозами, що лилися з очей, Клое побачила щось неймовірне. І покліпала повіками, щоб краще роздивитися.

Це справді існує…

Дівчинка простягнула руку, щоб її торкнутися. Серед стебелинок трави, перед нею, ось отут, перед очима, росла справжня конюшина на чотири листочки.

Примітки

1

Pier 39– торговий центр на пірсі в Сан-Франциско, популярний туристичний об’єкт. (Прим. перекл.)