Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

«Хотів би я бути Вільямом Волесом і з великим мечем в руці очолити атаку, — зітхнув один мій друг. — Але я почуваюся таким собі хлопцем із мотикою в руках десь у четвертій шерензі». Те, що ваша роль начебто несуттєва, що ви все одно не озброєні для неї відповідним чином — це брехня Ворога. У вашому житті ви і є Вільямом Волесом, хто ж іще може ним бути? Немає іншого чоловіка, який міг би заступити вас у вашому житті, на полі битви, до якого ви покликані. Якщо ви залишите своє місце в шерензі, воно буде порожнім. Ніхто інший не може бути тим, ким маєте бути ви. Саме ви є героєм своєї історії. Не виконавець епізодичної ролі, не актор масовки, а головна особа. Це наступний етап подорожі ініціяції, коли Бог викликає чоловіка вийти на передову. Він хоче розвинути і вивільнити з нас якості, яких потребує кожен воїн — включно з глибоким усвідомленням того, з якими ворогами ми стикнемося.

До того ж, воїн має бачення, мету, що перевершує його життя, справу, значнішу за самозбереження. Всі наші нещастя і несправжнє «я» коріняться в тому, що, шукаючи як зберегти наше життя, ми втратили його. Христос кличе чоловіка далі: «а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8, 35). Знову тут ідеться не просто про готовність померти за Христа, ці слова набагато буденніші. Роками я щоденно втрачав енергію на намагання перемогти випробування в своєму житті і отримати трохи задоволення. Тижні були змарновані чи то на боротьбу, чи то на втіхи. Я був найманцем. Найманець бореться за платню, за свою власну вигоду, його життя присвячено йому самому. «Характерна особливість істинного воїна, — каже Блай, — полягає в тому, що він служить меті, вищій за нього самого, тобто трансендентній справі». Та хвилююча особливість є в листі Баллу; такою є таємниця воїнського серця Ісуса.

По-друге, воїн є хитрим. Він знає, коли час битися, а коли рятуватися втечею. Він здатний відчути пастку і ніколи не атакує нерозсудливо. Він знає, яку зброю взяти з собою і як її використовувати. На яку особливу територію вас не покликали б — у дім, на роботу, в царину мистецтв чи промисловости, чи світової політики — скрізь ви завжди зіткнетеся з трьома ворогами: світом, тілом і дияволом. Вони складають щось на кшталт нечестивої трійці. Позаяк вони завжди змовляються між собою, важкувато говорити про них окремо, бо в будь-якій битві залучені принаймні двоє з них, але зазвичай — усі троє. Проте кожен із них має власну індивідуальність, тож я розгляну кожного з них окремо, а потім спробую показати, як вони змовляються проти нас. Тож, почнімо з ворога, який є найближчим до нас.

ВНУТРІШНІЙ ЗРАДНИК

Яким би міцним не був замок, але якщо всередині нього перебуває ненадійна група (схильна до зради за першої ж нагоди), цей замок від ворога не вберегти. Зрадники заволодівають нашими серцями, готові стати прибічниками будь-якої спокуси і підкоритися їм усім. (Джон Овен, «Гріх і спокуса»)

Із того самого доленосного дня, коли Адам позбувся самої суті своєї сили, чоловіки борються з тією частиною своєї натури, яка, не вагаючись, готова зробити те ж саме. Ми не висловлюємося, доки не знаємо, що все буде добре і не хочемо рухатися, доки нам не гарантовано успіх. Те, що в Писанні називається тілом, старим чоловіком або грішною природою, це та частина грішного Адама в кожному чоловікові, яка завжди прагне найлегшого виходу. Набагато простіше зайнятися мастурбацією, аніж кохатися з власною дружиною, особливо, якщо стосунки між вами ускладнилися й ініціатива у відновленні статевих стосунків виглядає ризикованою. Набагато простіше податися до гольф-клубу і атакувати відро з м’ячами, ніж на роботі подивитися прямо у вічі тим, хто на вас гнівається. Набагато простіше прибрати в гаражі, навести лад на власному письмовому столі, підстригти траву чи відремонтувати машину, ніж поспілкуватися з власною неповнолітньою донькою.

Одно слово, ваше тіло — це ласиця, позер і егоїстична свиня. І ви не є ваше тіло. Чи ви знаєте це? Ваше тіло — не ви істинний. У знаменитому уривку апостола Павла знаходимо пояснення того, що це означає — боротися з гріхом (див. Рим. 7). Він розповідає історію, з якою ми всі добре знайомі. Її суть зводиться до того, що ми вирішуємо зробити щось добре, проте насправді не робимо цього. Вирішуємо не чинити погано, проте потім робимо саме так. Наші рішення не призводять до того, що ми задумали. Глибоко в нас відбувається щось погане, щоразу воно забирає те найкраще, що є всередині єства. Це стається так регулярно, що його можна передбачити. Як тільки вирішуємо зробити щось добре, гріх уже готовий примусити нас зробити неправильний крок. Щиро захоплюємося Божими наказами, проте, очевидно, що не все всередині нас приєднується до цього захоплення. Деякі частини «я» таємно чинять опір, і саме тоді, коли якнайменше очікуємо цього, вони перебирають владу на себе.

Гаразд, таке відбувалося багато разів із нами всіма. Проте висновок, який робить ап. Павло, просто вражає: «Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені» (Рим. 7, 20). Ви помітили, яке розмежування він робить? Ап. Павло визнає: знаю, що борюся з гріхом. Але також знаю, що мій гріх — це не я, не моє істинне серце. Наш гріх — це не ми. Для чоловіка, що поєднався з Ісусом, гріх більше не є головною його рисою. Наше серце добре. «Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро…» (Єз. 36, 26). Сьогодні великою брехнею є те, що ви — лишень спасенний милістю грішник. Насправді ви — набагато більше. Ви — нове творіння в Христі. Новий Завіт називає вас святим, священним, сином Божим. За своєю суттю ви