Читати книгу - "Гірка правда"

І все це діялося після того, як 30.07.1919 р. Ігнаци Падеревський, прем'єр і міністр закордонних справ Польщі, під час промови в Сеймі з приводу ратифікації Версальських трактатів сказав: ... і також ті права національних меншостей визнаю, як нашу велику перемогу Бо немає людини, яка б палкіше бажала спокою, благополуччя і щастя... для всіх без винятку... Постійно керуючись цим почуттям, хочу тут принагідно висловити бажання, аби у тій Червоній Русі, яку сьогодні називають ще й Східною Галичиною, а над котрою довірили нам виконувати адміністрацію, щоб ми там проголосили амністію для тих усіх, хто гідним чином боровся проти нас (аплодисменти)... Ми повинні викинути з нашої пам'яті всі образи і кривди, зазнані терпіння - повинні ми забути, тому що ми поляки і християни (аплодисменти).[107] Так сказав той великий артист і політик.

А в проекті політичної інструкції для закордонних представників Польщі від 7.07.1919 р. написано:

Наша політична програма щодо Східних Кресів (Зах. Україна, Зах. Білорусія - В.П.) мусить спиратися на одностайно принятій 23 травня ухвалі Сейму, як також на одностайному схваленні пропозицій Гломбінського. Ця програма послідовно визнає права етнічної Литви і України до самостійних держав, натомість щодо Білорусії і деяких повітів Волині й Поділля, то вона визнає право місцевого населення до визначення свого стосунку до Польщі. [108]

Крім акцій проти окупанта, УВО провела каральну акцію проти тих "хрунів", які через вислуговування полякам шкодили українській національній справі. І так, від куль бойовиків УВО загинуло багато війтів, українців з походження, які добровільно стали на службу польській владі в закріплюванні стану окупації, польщенні українських земель та винищуванні українського самостійницького руху. [109]

Наведена тут цитата - це опис фактів і їх оцінка, авторства члена ОУН, доктора філософських наук, професора, автора "Нарису історії ОУН", Петра Мірчука. Це він, до сьогодні чільний пропагатор ідей ОУН, 1968 року, мешкаючи на Заході, в умовах демократії, виправдовує терор УВО, солідаризується з позицією тієї організації, за якою вона узурпувала собі право вирішувати про інтереси українського народу. При цьому всьому український націоналістичний вчений свідомо, або через брак знань, допускається кардинальних помилок щодо фактів, а саме: До 1935 p., тобто до Квітневої Конституції II Речі Посполитої Польщі, війтів вибирало населення гмін, гміни були органами місцевого самоврядування і не виконували державних функцій. Війт не був державним службовцем, отже не міг "добровільно стати на службу польській владі", не мав впливу на "закріплення стану окупації, польщення українських земель та винищування українського самостійницького руху". Війтом гміни Дубно на Волині був до 1935 р. мій батько. Його від ряду років вибирало українське сільське населення гміни, на сходках (зборах) батько, як війт, завжди розмовляв з селянами й зі солтисами українською мовою, чого і я неодноразово був свідком, бо батько іноді брав мене з собою. Тепер, читаючи Петра Мірчука, можу сказати: Слава Богу, що УВО не сягала своєю діяльністю на Волинь, а то й мого батька вбили б, як "зрадника". А його, коли почала діяти Квітнева Конституція, за якою вибір війта підлягав затвердженню органами державної влади,[110] відсторонено від війтівства.

В рамках акцій проти "зрадників" УВО вбила журналіста Сидора Твердохліба за те, що він пропагував потребу лояльності українців щодо польської держави, про що, не без гордості, пише Петро Мірчук (стор. 33).

Я абсолютно переконаний в тому, що на рішення Ради Амбасадорів передати Польщі без якихось окремих умов Західну Україну, мала вплив терористична діяльність УВО. Щоб уряд Польщі мав змогу запровадити порядок у тому регіоні, якого статус до 14.03.1923 р. не був визначений. А могло бути інше рішення Ради Амбасадорів, наприклад: в рамках польської держави надати Західній Україні територіальну і політичну автономію. Таке рішення було ймовірне ще й тому, що був прецедент: Законом від 15.08.1920 р. надана була автономія Сілезії. Згідно до згаданого закону був утворений Сілезький Сейм, до компетенції якого входили справи: законодавство щодо польської і німецької мов у внутрішній службі цивільної влади і установ на території Сілезії, а також законодавство про адміністративний устрій і про місцеве самоврядування.[111]

Про ці справи, з тверезої точки зору, з віддалі десятиліть, міг би написати д-р Зіновій Книш - мешканець Торонто, автор багатьох книжок, в яких славить "матірну" ОУН і ганить ОУН-б, колишній бойовий референт УВО. Він міг би сказати про те, як підлеглі йому бойовики УВО-ОУН вбивали поляків та українців-"зрадників". Проте він мовчить на цю тему. Натомість власним коштом видав свого авторства брошуру "Жиди чи євреї?", неначе в назві суть. А суть не в назві, а в ненависті українських націоналістів до євреїв.

Той же автор чомусь не написав про умови, які лягли у підстави створення в Гданську в 1925-1926 pp. військових курсів для старшин (офіцерів) УВО. Курси закінчили 110 членів УВО. На які кошти існували ці курси? Звичайний підрахунок доказує, що пограбованих під час експропріаційних акцій грошей не вистачало на поточну діяльність УВО. А ще ж УВО вела видавничу діяльність ("Сурма"). Ті курси були організовані не під польським покровом,