Читати книгу - "Слово після страти"

— Обшукай його, — наказав Бубновий Туз холуєві по-польськи. Той враз стрепенувся, потяг мене на середину камери, очевидно, вважаючи, що після обшуку почнеться розправа.

Весело наспівуючи «Песня «Гоп со смыком» интересна», Стодвадцятьтрикуплети почав обшук. Він ретельно обмацав увесь мій одяг, при цьому боляче вщипнув мене за грішне тіло.

— Пардон, коряго, нічого не зробиш, служба, — сипав скоромовкою гидомириик і хихикав своїм ідіотським смішком.

— Ти що, паскудо?! — обурився я.

— Що, не подобається, суко? — враз позлішав Стодвадцятьтрикуплети. — Стій рівно, не крутись, як та бікса, коли тебе щупають, бо таке побачиш, що одразу всіх святих пригадаєш. Ми навіть німцям клізму ставимо. Захочу, каструю тебе, й не писнеш, комсомолець дохлий.

Він знову боляче ущипнув мене, а потім ударив по щоці своєю липкою пітною рукою.

— Пане старосто, — звернувся я по-німецьки до Бубнового Туза. — Ви наказали цьому кретинові обшукати мене, а він, не знаючи законів кримінального світу, щипає за грішне тіло, навіть ударив, чим ганьбить вашу честь.

— Іди сюди, — покликав холуя староста і, коли той підійшов, вліпив йому такого ляща, що Стодвадцятьтрикуплети відлетів у куток. Та прихвостень, наче нічого й не сталося, облизався і, пришелепувато хихикаючи, почав дякувати:

— Спасибі, пане старосто. Ох і рука ж у вас, дай вам бог здоров'я!

— Це щоб не забував, хто твій господарі Цілуй ногу!

Холуй упав на коліна і почав виціловувати старості ногу.

Цю огидну сцену спостерігали сто пар очей. В'язні боялися поворухнутися — так були тероризовані, бідолахи. Невдовзі табірні проміненти[34] принесли Бубновому Тузу обід з есесівської кухні аж із трьох страв. Староста почав неквапливо чавкати, а Стодвадцятьтрикуплети сидів на своєму ліжку і, наче голодний пес, улесливо й нетерпляче їв очима свого господаря. Наситившись, Бубновий Туз зібрав об'їдки й кістки, склав їх на папір і віддав холуєві, гидуючи дати йому свій посуд. Той, смачно плямкаючи, заходився смоктати кістки, по-котячи облизуючи брудні пальці. Всі інші в'язні тільки ковтали слину.

Годували в цьому таборі ще гірше, ніж у краківській тюрмі. Табір вважали нерентабельним, і в'язням давали лише по чотириста грамів баланди на день — холодної, каламутної рідини, без солі, крупів і овочів. Через це, як було доведено на Нюрнберзькому процесі, смертність у всіх гітлерівських пересильних таборах була надзвичайно висока.

Бубновий Туз милостиво дозволив мені лягти на нари, а сам уклався спати. Стодвадцятьтрикуплети чергував, охороняючи сон свого господаря. Він одганяв від сонного старости мух і суворо стежив, щоб ніхто не порушив тишу в камері.

Виспавшись, Бубновий Туз ще з півгодини ніжився на подушках, солодко потягуючись і позіхаючи. Та ось заскреготів замок на дверях камери, і він підвівся з постелі. До камери привели двох новеньких. Це були французькі військовополонені, одягнені в офіцерську форму. Обидва чистенькі, здорові, нове шерстяне обмундирування на них ще не встигло пом'ятися й забруднитись. Вони, як видно, не пройшли попередньої «обробки», після якої у в'язня не залишається ні своїх речей, ні одягу, ні навіть волосся на голові.

Французи трималися гордо. Переступивши поріг, вони бридливо оглянули камеру та її мешканців, поморщились і, трохи постоявши, сіли на самий краєчок нар. Запала зловісна тиша. Обурений нахабством французів, Бубновий Туз втягнув голову в плечі, набичився, ніби готуючись до стрибка, і наказав новоприбулим підійти до його ліжка. Коли ті підійшли, староста без зайвих церемоній зажадав здати всі коштовності.

Один із французів — брюнет із жвавими карими очима — сказав по-німецькому:

— Ми військовополонені, французькі офіцери, до того ж — дворяни. На нас поширюються положення Міжнародної Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Ніхто не має права…

Бубновий Туз не дав йому договорити. Брудно вилаявшись, він уперіщив француза палицею по голові, а побачивши, що другий полонений ступив крок уперед, очевидно, маючи намір заступитися за товариша, так стусонув його ногою в живіт, що той тільки кавкнув і впав на підлогу. Тут підскочив Стодвадцятьтрикуплети, і вони вдвох заходилися духопелити бідолашних французів. Ті, щось белькочучи і закриваючи голови руками, вже не пробували боронитися. Бідолахи не знали, що за непослух старості, а тим більше за напад на нього, в'язня вбивали на місці.

Кілька хвилин я чув хекання старости та його лакузи, глухі удари і розпачливі зойки французьких офіцерів. Потім усе стихло.

— Встати! — важко відсапуючи, гаркнув староста і, звертаючись до свого полигача, наказав: — Обшукати цих свиней!

Стодвадцятьтрикуплети ретельно обшукав французів. Він забрав у них годинники, гроші, авторучки, сигарети, запальнички і все це передав старості. Знявши з шиї одного француза золотий ланцюжок із медальйоном, він зазирнув йому в рот і радісно вигукнув:

— Пане старосто, тут рижйо![35]

Бубновий Туз швиденько дістав з-під матраца плоскогубці й моторно підскочив до француза. Далі я побачив таке, від чого в мене поза шкірою пішов мороз. Бубновий Туз заліз плоскогубцями французові в рот. Той не встиг навіть зрозуміти, що хоче староста, як почулося скреготіння, хрускіт і кілька золотих зубів опинилося в руці Бубнового Туза. Француз завив од болю. Староста вдарив його плоскогубцями в щелепу і знову почалося дике мордування.

З давніх-давен у багатьох народів побутує мудре прислів'я: «Лежачого не б'ють». У фашистських таборах озвірілі садисти лежачого завжди били.

В цей час загриміли засуви дверей, і до камери в супроводі есесівця зайшов блокфюрер — похмурий, худий, як тараня, цибатий офіцер, із темними капшуками під очима.

— Що тут робиться? Чому ці свині лежать на підлозі? Вони що, захотіли в трупарню? — закричав блокфюрер, кивнувши в бік французів. Потім пішов