Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

Чоловік не встиг договорити, коли у вразливе місце між шиєю і плечем йому з великою силою врізався гумовий кийок. Балакун, як підкошений, рухнув додолу. Рамірес вимкнув ліхтарика і відступив назад під кущ шипшини, зробивши кілька кроків вбік. Хтось з тих кинувся вперед і одразу завив від болю, напоровшись на колючки. Правий черевик кілера армійського гатунку врізався другому чоловікову збоку в пах і той дико заверещав.

«Потрощив усю чоловічу апаратуру, - зосереджено подумав Хосе, чуючи, як третій чоловік, ламаючи кущі, тікав у бік залізничної станції. - Сьогодні і, думаю, увесь найближчий період, можна не виходити на чергування. Ніхто цей дачний кооператив вже не насмілиться грабувати. У цих хлопців система оповіщення працює дуже гарно. Десь за місяць, коли залижуть рани, вони вирішать мені помститися але тоді мене вже тут не буде. Я свою обіцянку перед головним бухгалтером виконав. Тепер - до своїх проблем».

Хосе ліниво почвалав стежкою до хвіртки, присвічуючи собі ліхтариком, і увійшов всередину кооперативу. Потім попростував вулицею, яка звалася Центральна-1, до сторожки. Прийняв душ і піднявся на другий поверх. Трохи постояв на балконі, дивлячись на зорі і пішов спати.

Наступний день з самого ранку обіцяв бути спекотним. Хосе поніжився у постілі, і коли вийшов на подвір’я сторожки, побачив чимось заклопотану головну бухгалтерку, яка швидким кроком майже бігом наближалася до нього.

- Голова кооперативу поїхав на море і всі дачні проблеми повисли на мені, - пожалілася вона Хосе. - Ходять чутки, що вночі тут у нас відбувся якийсь інцидент. Нібито довелося навіть викликати швидку допомогу. Якихось чоловіків покалічили. Люди йшли від останньої електрички і ледь не наступили на тих двох у темряві. Потім виявилося, що вони спеціалізувалися на пограбуванні дачних кооперативів у Глевасі і Калинівці, і міліція полює за ними вже не один рік. Ви до цих подій маєте якесь відношення?

- Звичайно, що ні, - запевнив жінку Хосе. - Ми, мабуть, з ними розминулися. Вам треба щось робити з освітленням. Вночі тут будь-хто може скалічитися. Дорога нерівна, скрізь по вулицях насаджено всіляких колючих рослин. Просто жах.

- Та вони не ногу ж підвернули, - невпевнено промовила головна бухгалтерка. - Кажуть, хтось жорстоко їх побив. Міліція навіть вважає, що це робота професіонала, котрий начебто знав, як і куди найдошкульніше вразити людину.

- То тепер мене через цих злодюг почнуть у міліцію тягати? - Рамірес зробив вигляд, що розсердився. - Я вам обіцяв, що крадіжки припиняться, а в який спосіб це відбудеться, ми з вами не домовлялися. Краще б найнявся сторожувати у якийсь інший кооператив.

- Ну, що ви, - замахала руками головна бухгалтерка. - Вам немає про що турбуватися. Ніхто вас займати не буде. У нас тут і міліцейські чини мають дачі, і судді, і працівники СБУ. Ми все влаштуємо найкращим чином. Працюйте спокійно і далі. Коли повернеться з моря голова кооперативу, ми вам випишемо навіть невелику премію. Я ось тут принесла вам поснідати. До речі, ця прикра пригода трапилася за межами території нашого кооперативу. Отож формально до нас у міліції ніяких претензій і бути не може. Місце, де знайшли тих скалічених злодіїв, належить Південно-Західній залізниці. Хай вони його самі охороняють і відповідають за те, що там трапилося.

Посміхаючись, Хосе з великим апетитом їв якусь грецьку страву, котру головна бухгалтерка назвала мусакою. Страва дійсно була дуже смачною, і містила, окрім дарів дачних городів, ще м’ясний фарш. Після сніданку він ще повалявся в ліжку, а потім взяв спеціальний бінокль і, вийшовши за межі кооперативу, знайшов розлоге високе дерево. Видряпався на нього і, зручно влаштувавшись на товстих гілках, почав ретельно і уважно оглядати садибу Бенгалурова. І одразу побачив, як з будинку якось невпевнено вийшла гарна, струнка дівчина чи молода жінка, котру вів під руку до машини якийсь молодик.

«Видно, напилася, - спершу подумав снайпер, але жінка йшла дуже твердо. Схоже, вона добре трималася на ногах, але, чи то не знала куди йти, чи то не хотіла йти, а може й не бачила, куди йти. «Навіщо такі люди Бенгалурову? - дивувався Хосе. - Яку роль може відігравати така ущербна особа в садибі олігарха? Як служниця вона не годиться. Повія? Може, Бенгалурова заводять сліпі повії?»

Машина із жінкою від’їхала. На терасу вийшов сам Бенгалуров, якого Рамірес одразу впізнав за фотографією, переданою посередником. Тут олігірха чекав сніданок. Кілер навів різкість бінокля так, що міг розрізнити навіть страви, які заповнювали майстерно сервірований стіл. Вибір, як для сніданку, здавався надзвичайно великим. Судячи зі статури олігарха, він полюбляв попоїсти.

Рамірес оглянув дорогу, яка вела до садиби. Вийшовши з воріт, вона петляла погорбкуватою місцевістю. Приблизно через кілометр з правого боку до неї прилягав перелісок, куди вела грунтова дорога. Ще далі схожий перелісок прилягав до дороги з лівого боку. Все це відобразилося в голові кілера, ніби на мапі. Переліски його дуже зацікавили.

Рамірес спустився з дерева і пройшовся грунтовою дорогою до одного з перелісків. Тут було майже ідеальне місце для засідки. Всю місцевість мережили дачні кооперативи. Сховатися серед них, при потребі, здавалося справою доволі легкою. Тисячі дачних ділянок, з різноманітними житловими і господарськими будівлями, були майже ідеальним місцем для схованки. Кілер пройшовся ще далі, до другого переліску - тут ситуація була подібна. Великі надії Рамірес покладав на зустріч з охоронниками. Необхідно було отримати інформацію, так би мовити, з перших рук, але при цьому не викликати підозри у доволі професійних, як він переконався вже, охоронців Бенгалурова.

У другій половині дня йому зателефонував один з них - Валерій і повідомив, що за півгодини вони з Романом завітають до нього в сторожку.

- Тільки нічого не купуй, - попередив Валерій. - У нас тут харчів більше, ніж достатньо. Шашлики вже готові. А пиво ми отримуємо на замовлення - його доставляють просто з заводів або складів. Звикай