Читати книгу - "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та-іна напередодні революції. Назріває соціальний вибух. Його не зупинять ні терор, ні провокації, ні в’язниці на планеті Ойса. Вихід один — треба знайти нові шляхи для докорінних соціальних змін.
Я пропоную вам такий шлях. Якщо ви підете ним, то влада над світом перейде до рук групи людей, які диктуватимуть народу свою волю — волю богів. Ми здійснимо грандіозний план перебудови суспільства, рівного якому не знала і не знатиме історія. Ми створимо світ, де процвітатиме каста мислителів, учених, творців. Сіра маса рабів, яку ми залишимо в живих, виконуватиме вказівки володарів. Ми не допустимо їх до нашого кола. Вони будуть забезпечені їжею, одежею, видовищами. Вони матимуть все, що потрібно для підтримання ситого життя. Але разом з тим вони усвідомлюватимуть, що ні їм, ні дітям їхнім не зрівнятися з колом людей-богів…
Проект сей Нура був одностайно схвалений. І через кілька років почалися події, про які розповідаю я, історик Зі-ур».
* * *Над планетою повзли низькі густі хмари. їх темно-сіра пелена, здавалося, обгортала Рра товстою, непрозорою ковдрою. Морок жахливих ночей чергувався тут з похмурими сутінками днів. Цон-і майже ніколи не показувався з-за вічної імли…
Сіт стояв на майданчику біля гігантського корпусу корабля і похмуро дивився на пейзаж чужого світу. Невже тут доведеться створювати нову колиску людства? Скільки людей зможе врятуватися? Що терпітимуть переселенці, які небезпеки чекають на них? Адже вся сила і влада буде в руках тих, хто побудував кораблі і організував переселення!
До Сіта підійшов помічник, його обличчя закривала маска біофільтра. Така ж маска була на обличчі астропілота.
— Які новини з Та-іни? — похмуро запитав Сіт.
— Все як і раніше. Прискорення наростає. Загальна паніка. Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців…
— Прокляття! — вилаявся Сіт. — Ми не знаємо, що робити з цими! Хай би він сам пожив тут хоча б один день!..
Помічник з ненавистю поглянув навколо.
— Скільки цей підлий Рра забрав наших товаришів! Уже загинуло більше трьохсот чоловік… Лише від бактерій вмерло біля третини! І це за три дні!
— Передайте ще раз мій суворий наказ, — сухо перервав його Сіт. — Ні в якому разі не виходити назовні без маски.
— Слухай, сей Сіт! Значить, повідомити переселенців про відліт кораблів?
— Так!
Їх розмову перервали далекі крики. Сіт тривожно прислухався, запитливо поглянув на помічника.
— Що б це могло значити? Де крики?
— Напевне, знову баталія!
— Подати всюдихід! — наказав Сіт. — Негайно!
Помічник зіскочив з майданчика, зник унизу. Незабаром, тихо завиваючи, з-під корпуса корабля виповз невеликий всюдихід з прозорим ковпаком. Сіт сів у машину і швидко рушив туди, де чулися крики.
Машина їхала через центр велетенського табору, розташованого всередині гігантського кільця з п’ятдесяти космічних кораблів. їх гострі верхівки ховалися в темній масі густих, низьких хмар. Від землі підіймалися гнилі випари, повітря було важке і затхле. Відразу ж за кільцем кораблів бовваніла в туманній далині стіна непрохідних джунглів зловісного чорного і зелено-чорного кольору. Ще далі тягнулися безконечні болота з мільйонами жахливих тварюк…
Всюдихід швидко промчав через розчищену площу табору-Крики зазвучали виразніше. Почулися постріли променевих рушниць, потім оглушливий грізний рев. Сіт побачив, як один з кораблів похитнувся і повільно впав набік. Сотні маленьких постатей з жахом кинулися врозтіч. Над кораблем з’явилася гігантська потвора з велетенською вишкіреною пащею і маленькими очицями під приплюснутим лобом. Потвора підняла над ракетою широкі кінцівки з величезними кігтями і вдарила ними по корпусу. Метал прогнувся під жахливими ударами.
— Там же діти! — скажено закричав Сіт. — Увімкніть променеві гармати!
Потвора схопила зубами стабілізатор корабля, намагаючись відгризти його. Помічник Сіта тремтячими руками спрямував на звірюку струмінь атомного полум’я. Потвора не звернула на це ніякої уваги.
— Даремна справа! — крикнув здалеку хтось. — Ми пробували! Променева зброя не допомагає!
— Звичайною гарматою! — люто рикнув Сіт. — Бронебійним снарядом! Напевно, вона має протипроменевий захист!..
Помічник дав чергу з швидкострільної гармати. Снаряди влучили в морду потвори. Ринула чорна кров. Звірюка з хрипом піднялася на задні лапи, випросталася на весь колосальний зріст і з гуркотом бебехнулася вниз, ламаючи густі зарості джунглів. Люди радісно закричали, збігаючись до всюдихода Сіта.
— Що тут сталося? — крикнув астропілот, заглушаючи шум.
— Ми почали будівництво за планом, — відповів керівник робіт. — Спочатку все було спокійно. Потім з болота виповзли якісь гади — їх було не менше десятка — і накинулися на робітників. Ми їх знищили, але в бою загинуло десять товаришів. Потім ця потвора… її не вражала ніяка зброя! Вона задушила п’ятдесят чоловік!..
Навколо залунали гнівні вигуки. Очі переселенців блищали люттю і страхом.
— Ми не хочемо більше так жити! Краще загинути на Та-іні разом з усіма людьми! Кожного дня жертви, хвороби! Хто на черзі завтра? Сіт! Треба щось робити!
— Тихо, хлопці! — нахмурився Сіт. — Галасуванням справі не зарадиш! Умт наказує повернути кораблі на Та-іну за новою партією переселенців! Але при такій ситуації… це загибель! Цей світ не пристосований для життя. Я поставлю питання про переселення на Гро-очу, хоч це й далі, ніж Рра. Гро-оча — тепла і світла планета, на ній ми зможемо знайти місця, Де нема потвор…
Сіт не закінчив фрази. До юрби переселенців повним ходом під’їхав маленький всюдихід. З нього зліз радист головного корабля. Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.