Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

  Через кілька годин пошуку відомостей про жерців і їхнє спілкування з душами, я психую. Такими темпами я далеко не просунусь. Тих племен видимо-невидимо, я так до глибокої старості буду збирати всю інформацію. Проте є люди, які зробили це справою свого життя. Розумніше буде звернутися до них. Ідея мене надихнула. Через кілька годин я встигаю скласти перелік наукових діячів, професорів та докторів історичних наук які займалися трипільською культурою. З трьома я зв’язуюсь, представляюсь журналісткою прошу інтерв’ю про жерців та обряди які проводилися за часів трипільської культури. І один з них погоджується, а ще один обіцяє надіслати інформацію на електронну адресу. Почуваюсь, наче Різдво уже настало. На такий подарунок долі я не розраховувала.

  Не встигла натішитися тому фарту, як зателефонував Зорян. Уміє ж він підібрати час. І що йому ще треба?

- Треба поговорити, - не став заморочуватися він привітаннями, але щось в його голосі мене насторожило.

- Говори, - зітхнула я.

- Двері відкрий.

- Та бути того не може…- прошипіла до себе, але двері пішла відривати.

Відкрила. Задумливо оглянула похмуру постать, неголеність і нетутешню розгубленість в його очах. Чим це так накрило цього невтомного героя пошуку істини? Поступилася. Важко ступаючи й шкутильгаючи він побрів в сторону кухні.

- Та почувайся, як вдома, - форкнула я й закрила двері.

Видно, сарказм в моїх словах він не почув, бо відразу поліз до моєї кавомашини. Ще раз пораділа такій милій безпосередності. Хтось же його виховував, то мав би пояснити різницю між тим, що таке добре і що таке погано. Хоча, лелека теж міг промахнутися…і хто його знає, що могло трапитися при падінні з висоти…

  Поки я шушукалася з внутрішнім голосом, Зорян з чашкою кави плюхнувся за стіл. Кинула погляд на ту сумну постать за столом й дістала з холодильника сир, м’ясо, хліб і свіжі овочі й все красиво виклала на стіл. Подумала та зробила й собі чаю. Їжа викликала певний інтерес зі сторони чоловіка.

- Ну?  Й з чим пов'язаний той пісний вираз на твоєму обличчі?

- Ти мала рацію, в могилі лежить не Єлисей Комарницький.

Я продовжила на нього дивитися в очікуванні ще якоїсь інформації. Але це схоже була вся. І, певно, це було щось одне чути, що я «бачу» і зовсім друге, отримати матеріальні докази.

- І? – поцікавилася я.

- Нежданчик, - буркнув він.

- А від мене ти, що зараз хочеш? – все ще не могла допетрати я причини його відвідин.

- Поряд проїжджав, кави вирішив попити, - втомленим рухом потер він обличчя.

- Ясно. Я не бачу цього хлопця. Я тобі не можу допомогти. Спробуй по старинці.

- Дяка, люба, за пораду! – розвеселився він.

- Я так і знала, що тобі бракувало мого доброго слова.

- Тільки й воно тримає мене на цьому грішному світі. Якби я без нього жив…Слухай, а те, що ти не бачиш хлопця, може означати, що він живий?

- Розумієш, слово «не бачу» воно означає те, що я його не бачу. Там в тому будинку в горах я тебе теж не бачила, коли ти був в середині. З однаковою ймовірністю я не бачила б ні живого, ні мертвого.

- Чудно! Справа стає все цікавіша, - пробурмотів він до себе. – Містика так і стрибає з кожного повороту.

- Ну знаєш! Навряд чи то щось містичне визнало хлопця, що загинув Єлисеєм.

І губи Зоряна скривив. Й цікаво так він штовхнув своїм язиком в щоку. Схоже, що сьогоднішнє відкриття стало для нього більш вражаючим, аніж він намагається вдати. Хоча, інформацію поліз же перевіряти…

- Навряд…- мотнув він головою, його погляд десь заглибився всередину.

Не інакше як то йому внутрішній голос настанови дає. Щось на кшталт: «Чоловіче, зберись якийсь покидьок гадає, що дуже мудрий, але ми йому начистимо рило».

-  Гаразд! Піду попрацюю «по старинці» - зробив він наголос на тій старинці.

І мені на радість, став збиратися. Радість не змогла втримати. За що й отримала погляд сповнений підозрілих роздумів.

- Що Еміль?

- Той навчальний посібник для нечисті, періодично з’являється на мої ясні очі. І поки без сюрпризів.

- Гадаєш це може бути пов’язане з його братом? – кинув він питання.

- Як мені сказала одна стара відьма, яка кожного разу виражає сильне здивування, з того факту, що я досі топчу землю, що я щось типу «ударника» коли сила є, ума бракує.

- Ух, як самокритично, - не втримав він либи.

- Якщо дивитися реально на речі, можна уникнути багато зайвих страждань. Наразі для мене й справді усе нове й невідоме. А коли людина береться за щось нове та освоює нові навички, то без труднощів не обійтися, а помилок і невдач не минути. Це дуже болісний процес…

- А що курси? Немає? – вишкірився цей представник безхребетних.

- Вони в основному зводяться до того, що обіцяють за кілька тисяч гривень відкрити твої неймовірні здібності. З ними там поряд йдуть: Курси богині, Курси стерви, Курси, як доставити задоволення чоловікові.