Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Наступний день був занадто безжалісним на свіжі новини. Юля навіть не уявляла, що неочікувано швидко, цього ж дня, доведеться повертатися додому.

Хоча казковий ранок не віщував нічого поганого. Навпаки, вона знову прокинулася поруч з бажаним чоловіком, відчуваючи солодке тремтіння від того, що Микита гарячими поцілунками покривав її голу спину. Вона любила спати на животі, обійнявши подушку, і як чоловік не намагався час від часу притиснути до себе, але все поверталося на місце.

Дівчина розплющила очі, і сонна посмішка розповзлася на вустах, коли побачила палкий погляд Микити. Юля не вперше помічала, що чоловік дедалі частіше розглядає її, коли вона про це не підозрює, а коли помічає, то бачить на його обличчі лише ніжність. І вчорашні слова справді були немовби громом серед ясного неба. Усередині все переверталося, коли продовжувала подумки зіставляти всі За та Проти. Їй хотілося вірити в їхнє майбутнє, тільки дуже швидко все кудись летить.

– Гарного ранку, - усміхнулась, намагаючись зручно лягти на бік.

Рука Юлі торкнулася щоки чоловіка – колючий. Вона більше не соромилася своїх бажань, хотіла – цілувала, торкалася його шкіри та відчувала, як усередині розливається жар. Чужий чоловік, незнайомець, з яким її звела доля, раптом став несподівано близьким. Ніколи б не повірила, що так просто зможе лежати поруч і милуватися ним. Вона дивилася йому в очі і розуміла, що він чекає від неї дій, що хоче, щоб вона так само розпалювала в ньому полум'я пристрасті, як робив це він лише своїми поцілунками

– З тобою він завжди гарний. Прокинувся, ти спиш поруч – вже радію тому, що це не сон.

Юля усміхнулася, кінчиком пальця окреслила губи Микити, колюче підборіддя, знову повернулася до губ.  

– Здається, що ти вже конкретно вирішив мене зафіксувати у своєму ліжку, чоловіче?

 – Поки що у тимчасовому. Але моє ліжко тобі сподобається більше. Сьогодні маю бажання тебе з ним познайомити.

– О так, я ж була в тебе вдома, і єдиний, з ким я того разу не познайомилася, твоє ліжко, - веселилася від душі.

– Та кажу ж тобі, що не порядок. Маю виправити цей недолік. Тому пропоную якомога швидше поснідати, зібрати твої речі та поїхати до мене.

Микита пильно вивчав вираз обличчя Юлі. Так, ризикував, говорячи так впевнено. Але він не з тих, хто буде постійно чогось боятися. Сказав, як є. А те, що вона зараз йому донесе, вже будуть вирішувати покроково.

 - Без речей, тому що квартиру я маю здати подрузі з рук в руки, - якось легко відповіла та знову кінчиками пальців ніжно вивчала обличчя Микити.

– Алілуя, то цієї ночі я вже не буду битися лобом в напівтемряві об одвірок?

– Микито, ніхто не винен, що тобі було ліньки вмикати світло, - розсміялась Юля, цілуючи ледь помітний синець на лобі чоловіка.

 – Я не хотів тебе розбудити.

 – То ж для цього існує нічник.

 – Оце ти вважаєш, жінко, що я в цій квартирі милувався деталями? Ти за кого мене маєш? – Микита перевернув веселу Юлю на спину і смішно замуркотів, нависаючи на витягнутих руках.

– Ти вмієш робити завуальовані компліменти, тобі щастить, що я вмію їх розрізняти з потоку твоїх слів.

– Яке щастя, що ти в мене розумна.

– Але не гарна?

– Зараз хтось отримає на горіхи, щастя моє, - чоловік рвучко заволодів вустами коханої, тому що бажання любити її було нестерпним.

Він мовчав, а в очах давно горіло бажання. Він ніби дивився в душу і безмовно вимагав кохання. Дихання почастішало, а її палець так само бешкетував по обличчю. Юля першою піддалася вперед, а він відразу жадібно прийняв її в обійми.

– Ти занадто смачно готуєш, мені здається, що я скоро лусну від цієї смакоти.

Юлька зрідка поглядала на Микиту, поки той апетитно їв суп, а сама з не меншим апетитом ложечкою доїдала вчорашнє морозиво. Гранін вже другий день спостерігав за своєю жінкою і відзначав невеликі зміни в їхньому спілкуванні, яке повільно, але впевнено йшло до тісного зближення. І навіть вранці чудово бачив, як Юля вивчала його, як з кожним разом неначе звикала до кожної його рисочки, до кожної зморшки. З останніх сил йому вдавалося стримати себе, поки пальчик ковзав на його обличчі. Як же йому щораз складніше стримувати свою пристрасть, намагатися своїм натиском не перегнути палицю. І плоди неквапливо, але дозрівають, адже дівча частіше виявляє ініціативу. – Бабуся навчила. Тому так, на кухні я дещо вмію готувати добре. Звичайно не ресторанні страви, але іноді намагаюсь створити щось смачне за новим рецептом.

– Я пам’ятаю нашу першу зустріч. І пам’ятаю той святковий стіл, котрий був у твоєму будинку.

– Це було в минулому житті, - сказала якось холодно.

– Я буду сумувати за твоїми смачними котлетами.

– Микито, - розсміялась, - я мала на увазі той святковий стіл. А готувати я можу, якщо тобі це подобається.

– Краще вдома, ніж десь, я переконався. Як думаєш, моя мама, коли я став холостяком, залишала сина голодним?

– Сумніваюсь, ти не схожий не хлопця, котрий недоїдає.

Юля романтично видихнула, розглядаючи його мужнє тіло. Він дійсно мав гарний зріст, вагу та об’єми. Справжній красунчик.

Сама здивована, що зараз їхній пізній сніданок проходив у невимушеній атмосфері. Вони легко і весело спілкувалися, поки разом розігрівали їжу, різали м'ясо і сир, рідко крали з тарілки смачні шматочки і дражнили одне одного. У центрі столу спочатку красувалося відерце з морозивом, учора не вистачило сил з'їсти, тому мали намір прикінчити його сьогодні.

Ближче до обіду ожив телефон. Юля напружилася, побачивши на екрані ім'я «дід Василь». Розмова була не з приємних, обличчя дівчини вмить змарніло, варто було почути останні звістки з села. Кілька запитань, а потім щирих відповідей, і на очах заблищали сльози.

Микита відклав ложку і уважно стежив за виразом обличчя Юлі. Йому дуже не подобався її стан. Щойно дотерпів і, як тільки мобільний був захований у кишеню, чоловік закидав дівчину запитаннями.