Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Ти насті-і-ільки добре її вивчив, — протягнула сестра, глянувши на мою шию.

— О, думав ти раніше помітила, — зовсім хитро усміхнувся я.

— А радості-то скільки…

***

— Однаково вважаю, що це дурного робота. Нічого з цього не вийде. Але всі, то всі, — промовила я.

— Ти зараз куди? — запитав Нол.

— Додому. Хочу розкласти речі. Та й відпочину перед нічним обходом міста. Не знаю, як я маю поєднувати роботу в салоні з цим усім безладом… — я потерла чоло. Скільки всього навалилось…

— Може, все-таки краще звільнитися? — запитав Джейк. — Ти й так занадто виснажуєш себе. Яка нормальна людина спить через день?

— Я не знаю… мені подобається моя робота…

— Та все ж, подумай про це, — промовив Нол. — Тебе провести?

— Стюарт сказав, що зараз буде. Думаю, він машиною. От і підвезе.

— Бачу, ви зблизились за ці кілька днів, — єхидно промовив Джейк, натякаючи на сліди на моїй шиї.

— До завтра їх уже не буде… — буркнула я, відвівши погляд, й перекинула волосся наперед. Спасибі швидкій регенерації, це не надовго…

— Я радий, що відпочинок, навіть, такий короткий, пішов тобі на користь, — Нол усміхнувся й підморгнув мені. Я скривилась. Щось він мутить… — Нам дійсно шкода, що тобі довелося повернутися.

— Але навіщо ти Ала привезла із собою? — запитав Джейк. — Було б краще, якби він залишився там, все-таки…

— От зустрінешся з ним і виясняй, скільки влізе, — буркнула я. — Можна подумати, я не намагалась вмовити його залишитися…

— Тобто, якби ти залишилась там, він би теж не поїхав? — уточнив Джейкоб. Я кивнула. — А чим він це аргументував?

— Джейкобе, що ти намагаєшся дізнатися? — усміхнувся Нол. — Наш вогник впирається, як може, а наміри Алекса ясні, як день.

— Мені просто цікаво, що він сказав їй, — гмикнув Джейк.

— Сказав, що одну не відпустить, — пробурмотіла я. — Задоволений? Тепер йдіть, куди йшли.

— Бу-бу-бу, — передражнив мене хлопець. — Щось у цьому є… ну гаразд, побачимось ввечері.

— Угу…

Хлопці вийшли з кафе першими. Я посиділа ще кілька хвилин і теж вийшла. Та далеко відійти не вдалося.

— Ісо? — здивовано промовив Вінсент, зупиняючись за кілька кроків від мене. — Ти ж мала приїхати через два дні. Щось трапилось?

— А що, ти ще не чув? Чи справи ради тебе не цікавлять?

— Ми можемо поговорити про це в кафе. Ти не проти?

— Я тільки-но звідти.

— Будь-що за мій кошт, — легка усмішка з’явилася на його вустах.

— Гаразд, — зітхнула я. — Сподіваюсь, ця розмова з тобою стане останньою.

— Все залежить від твого вибору, — промовив демон, пропускаючи мене вперед.

Вибір уже зроблено...

— То про що ти хотів поговорити? — промовила я, склавши руки на грудях, коли ми сіли за столик.

Офіціантка провела мене зацікавленим поглядом, та мовчки прийняла замовлення.

— Що це в тебе? — на обличчі Вінсента з’явилося невдоволення, а він потягнув руку, аби відкинути пасмо волосся, що прикривало шию.

— Тримай руки при собі, — спокійно промовила я, відхилившись.

— Той хлопець щось зробив тобі?

— Думаєш, він би мене примушував до чогось? — я вигнула брову. Що за претензії?

— І ти так просто підпустила його? — Вінс спохмурнів.

— Ти мене в чомусь звинувачуєш, Вінс? На яких правах такі претензії? Я вільна дівчина, ладна робити все, що забажає душа.

— Я ж знаю, що ти не забула мене, — промовив демон.

— І ти вирішив цим скористатися? — тепер насупилась я. Не забула, але на граблях танцювати не збираюсь. — П’ять років — трохи не та цифра, після якої ще можна щось повернути, Маркс. Ти зник, не залишивши жодного сліду. А тепер повернувся і вирішив, що я тебе з обіймами прийму?

— В мене були на те причини.

— Це які, цікаво? — гмикнула я. — В собі сумнівався? Криза середнього віку? Чи, може, старечий маразм? У твоєму-то віці…

— Ісо, будь ласка, — демон пронизливо глянув на мене. — Просто послухай.

— Зараз буде історія про те, як використали молоду й наївну дівчину, бо та, по своїй дурості, будувала повітряні замки.

— Ніхто тебе не використовував, Каріссо, — твердо промовив Вінсент. — Ти мене вислухаєш, чи й далі перебиватимеш?

— Говори…

— Я щиро кохав тебе… кохаю й зараз. Але через мої обов’язки виник конфлікт. Я боявся, що не зможу тебе захистити…

— Чи вирішив підшукати кращу кандидатуру?

— Каррісо, — чоловік поглянув на мене та-а-ак… я замовкла. — Я розумію, у тобі говорить образа. Але я не шукав тобі заміни. Так вийшло, що доля звела тебе з дуже поганою людиною. Я зовсім не такий, яким ти мене бачила тоді.