Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Дівчина зблідла і тихо почала:
-Але ...

-Ніяких  але. Вона майбутня князівна і таке звернення неприпустимо.

Я вже починала сумніватися що Любава і справді його донька, ну не може батько бути настільки холодний зі своєю кровинкою.

Мої роздуми перервав знайомий глибокий голос, від якого мурашки тілом бігали.

-Добрий вечір, Бранвен. Чи не представите свою наречену?

Знову швидкоплинне стиснення руки, наче попередження.

-Мені здається ви вже з нею досить добре знайомі. А ось я з вашою супутницею ні.

Піднявши очі побачила прямо перед собою дракона. Він був незворушний, тільки в очах грало полум'я.

-Кароліна, з роду повітряних драконів.

Я знову подивилася на драконицю – гарна. Ось тільки мені зовсім не подобається як власно вона дивиться на мого дракона.

-Невже легендарний Дар вирішив зв'язати себе узами шлюбу?

Я була готова стукнути князя за його запитання. Він ніби навмисне це робив, намагався зачепити за живе.

Очі дракона спалахнули.

-Як і великий некромант. – після нетривалої паузи продовжив. - Чи не дозволите запросити вашу супутницю на танець?

Князь похмурнів, припинивши мучити мою руку він обвив талію сталевим охопленням.

-Моя наречена не танцює.

Щось темне на мить промайнуло в Дарових очах.

-Шкода. Тоді прошу пробачити нас.

Він зі своєю мимрою вирушив у зал до танців.

Князь трохи розслабився і навіть дбайливо запитав:
-Стомилася?

Я тільки ствердно кивнула головою.

-Потерпи, десь за годину зможемо піти. - І подивившись кудись убік вилаявся. - Ось дідько, вони всі сьогодні змовилися.

До нас прямував уже немолодий чоловік із військовою виправкою. Зупинившись за кілька метрів від нас він кивнув головою князеві, і підійшовши ближче приклався до моєї руки сухим поцілунком.

-Вам неймовірно пощастило з нареченою Бранвен. Про цю загадкову чарівницю довго будуть балакати.

-Ви щось хотіли, Влад?

Князь потягнув мене за руку, ніби намагаючись засунути собі за спину. Але я була б не я, якщо б підкорилася, тому залишилася стояти на місці.

-У мене до вас справа яка не терпить зволікань. Для вас звичайно дріб'язкова, не думаю що займе багато часу.

-Я не можу покинути свою наречену.

Дивний чоловік підійшов ближче і щось тихо зашепотів на вухо князеві, з кожним словом він похмурнів все більше, а під кінець взагалі мало не лунав грім і блискавки.

-Василино, мені необхідно покинути тебе ненадовго. - А потім з натиском продовжив. - Сподіваюся, ти не наробиш дурниць.

Я ледве стримала подих полегшення. Невже в мене буде короткий перепочинок?

-Звичайно ж ні, князюшка. Я розумію, справи державні. Якщо можна відведіть мене до саду, я подихаю свіжим повітрям, без вас я не хочу тут перебувати.

Останні мої слова були йому приємні, на губах навіть промайнула швидкоплинна посмішка.

-Добре. - І звернувся до загадкового чоловіка. - Я підійду за п'ять хвилин.

Той кивнув і швидко відійшов. Князь, схопивши мене за руку, поспішав до виходу з палацу, на ходу кажучи.

-Нікуди не ходити, ні з ким не говорити, і взагалі не відсвічувати.

Я покірно кивала.
-Звичайно, князюшка.

Довівши мене до невеликої альтанки осторонь парку, сюди навіть світло ліхтарів не падало, підозріло сказав.

-М'яко стелиш, Василино. - Майже вштовхнувши мене в альтанку додав. - Звідси ні кроку.

Він явно поспішав, бо відразу ж розвернувся і пішов назад до палацу, залишаючи мене на самоті. Я нарешті змогла вільно зітхнути, ну наскільки це дозволяла тортурна споруда помилково названа сукнею.

Відкинувшись на лаву прикрила очі, і відразу відчула руки в себе на плечах. Вирішивши що це князь повернувся якось швидко, пробурмотіла:
-Швидко ж ти.

Відчула легкий, практично невагомий поцілунок у шию та хрипке.

-Не знав що ти на мене чекала.

Здригнувшись, розплющила очі і дивилася на Дара, який стояв зовсім поруч.

-Ти?

Він лагідно посміхнувся.

-Я.

-Але як?

-Тебе виявилося неймовірно складно застати одну, скрізь за тобою тягаються шпигуни Бріара, тому довелося трохи схитрувати.

-Схитрувати?

Він знову посміхнувся з такою ніжністю, що в мене серце защеміло.

-Скажімо так, зараз невеликий загін нежиті намагається прорватися через кордон.

Я не могла сказати ні слова, тож от куди так поспішав князь, виявляється дракони приклали до цього руку. Дар підійшов ближче і сів прямо переді мною, заглядаючи в очі.

-Я не можу без тебе, Василино. І нехай ти мене ненавидітимеш, але я тебе забираю і більше не відпущу, незважаючи на всіх відьом разом узятих.

Я не встигла нічого сказати, тільки відчула легкий укол у зап'ясті і накрила мене темрява.