Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко"

399
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Застою. 1965–1976" автора Олена Олексіївна Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 95
Перейти на сторінку:
справи йшли добре».

Його справи…

Кгм-м-м…

Анатолій підійшов до книжкової шафи, зняв з полиці примірничок роману-документа «Бабин Яр», виданий Вільним російським видавництвом «Посів», почав повільно гортати сторінки.

Цікавий рік зараз видався! Так, цікавий… Навесні – 22 квітня вождеві світового пролетаріату товаришеві Леніну стукнуло сто років. До чого славетна кругла дата!.. Далеко не кожен до неї доживає. Не дожив, власне, й Володимир Ілліч – але він лежить собі тихесенько в мавзолеї на Красній площі посеред Москви. А щодо чинного правителя, то в СРСР зараз інший Ілліч розпоряджається – Брежнєв.

Ну, це в масштабах цілого Радянського Союзу, припустимо… У нього ж своє, суто письменницьке: нарешті вийшла друком книжка, за яку не буде соромно перед нащадками! Можливо, тепер той самий, образно кажучи, попіл Клааса[106] нарешті припинить стукати в його серце. Адже саме в цій книжці є все: розставлені на місця текстові фрагменти, викинуті радянською цензурою при підготовці журнальної публікації в «Юності», а також пізніші авторські ремарки й доповнення. Отже, це саме такий текст роману-документа, яким би він хотів його бачити від початку. Все там збалансовано, все вивірено, до тексту нема чого додати. То як, можна заспокоюватись?

Він зазирнув одразу в кінець книжки, прочитав:

Ми не сміємо забувати цей крик. Це не історія. Це сьогодні. А що завтра?

Які нові Яри, Майданеки, Хіросіми, [Колими і Потьми] – в яких місцях і яких нових технічних формах – приховані ще в небутті, в очікуванні свого часу? І хто з нас, які живуть, вже, можливо, кандидат в них?

Раніше про Колиму й Потьму він писати не насмілювався, це доповнення зроблено вже тут, у вільному від радянської брехні світі. Фразу про те, що хтось із нас, можливо, вже є кандидатом в новий Бабин Яр, Майданек чи Хіросіму, купірували радянські цензори як занадто песимістичну. Тепер всі ці думки повернулися на належне місце. І все це надрукував «Посів» – по суті, білоемігрантське видавництво. А він же колишній комуніст… Просто неймовірне сполучення виходить! До чого ж тісно все переплетене тут, в еміграції: нащадки білогвардійців, колишні комуністи – і всі «засівають» разом, дружно і згуртовано…

Але ж в Києві мама! Десятки, сотні, тисячі таких, як вона. Ці люди часом чудово знають і розуміють, що вже накоїла і що готується накоїти радянська влада. А найчастіше не знають, не розуміють і знати не хочуть! Їх і без того все влаштовує, їм би жити й жити серед жахіть, сховавши голову в пісок.

Отож і йому надто рано розслаблятися. Книжка видана в належному вигляді, так. Але сталося це тут, у вільному світі – а як же вдома? Невже ж на теренах Радянського Союзу люди масово спатимуть, як і зараз?.. Ні-ні, попіл Клааса й досі не вгомонився, він продовжує стукати в серце. А тому він зараз поставить видану належним чином книжку на полицю, а потім (завтра, післязавтра й надалі…) приходитиме на лондонський корпункт Радіо «Свобода», щоб звідти будити колишніх співвітчизників. Таких, як його мама – обізнаних про радянські бузувірства, але все одно сумирних і слухняних. А також тих, хто загалом нічого не знає і знати не хоче.

Всіх.

Що ж, хай буде так…

1971. У полоні печалі…

Будинок по вул. Георгія Лівера, № 3, Київ, березень 1971 року

Зюня-Тряпишниця або Китайська Вобла – саме так називали цю стареньку, висушену життям до стану таранки, в останні роки. Зінаїда Євдокимівна потерпала через хвору печінку, отож її обличчя то набувало легенького жовтуватого відтінку, то вкривалося великими шоколадно-брунатними плямами неправильної форми. До того ж у неї на голові почало вилізати цілими жмутами сплутане сиве волосся, й оскільки витрачати гроші на перуку було шкода, вигляд старої можна було охарактеризувати одним-єдиним словом:

ЖАХЛИВО!

Старі сусіди виселялися з їхнього будинку один за одним, на звільнену житлоплощу негайно заселялися нові мешканці. Через постійний «коловорот людей в масштабах окремо взятого двору» ніхто вже загалом не пам’ятав, хто такий Пилип Арсенович Загоруйко і чим він був знаменитий. І якби комусь із тутешніх сказали, що колись в нічим не прикметній окремій «двушці» проживав цілий начальник Подільського райвідділу НКВС, а Зюня-Тряпишниця була його дружиною (а також таємною вірною порадницею у деяких делікатних справах), то в подібну нісенітницю для початку ніхто би просто не повірив, а потім, мабуть, сказав би щось глибоко філософічне – наприклад, отаке:

– Іпать-копать, твою-то м-м-мать!..

І все одно не повірив би в саму можливість подібної трансформації…

От кого тут ще не встигли забути, то це товариша Федосова! І звісно ж, тутешні мешканці враховували, що Китайська Вобла в’їхала на житлоплощу ветерана-чекіста після його смерті. Все це так… Але чи була ця придуркувата старушенція саме дружиною? А може, просто рідною сестрою – адже дітей у неї явно не було. А щоб побувати заміжнею (тим паче, двічі!) й не настругати навіть одненьке дитинча собі на забавку… Ні-ні, звісно ж, можливе й таке. Хоч і малоймовірно.

Таким чином, сама поява Зінаїди Євдокимівни в цьому будинку в 1966 році та проживання тут протягом наступної «Золотої п’ятирічки»[107] були оповиті покровом загадковості. Почати хоч би з того, що за бажанням власниці, вантажники привозили її речі до квартири по вулиці Георгія Лівера невідомо звідки виключно посеред ночі. З якої ласки це робилося? Хтозна… Однак оскільки Китайська Вобла була чи то дружиною, чи сестрою самого товариша Федосова, всі тутешні мешканці як один вважали за краще нічого не уточнювати і в чужі справи не пхатися. Посеред ночі переїжджати закортіло? Ну то нехай собі посеред ночі переїжджає! Всяке буває.

Так думали й говорили одне одному всі сусіди й сусідки… потайки сподіваючись на те, що одного прекрасного дня все роз’ясниться саме по собі. Але ж де там! Зюня-Тряпишниця ніколи й нікого не пустила далі порога своєї квартири. Навіть якщо хтось допомагав їй принести додому сумку з продуктами, то перед самими вхідними дверима вона категоричним тоном вимовляла коротке:

– Дякую! – далі відбирала сумку і без всяких подальших пояснень зникала. Зате до сусідів заходила по декілька разів на день позичити щось продуктове: чи то жменьку цукру-піску, гречки або іншої крупи в газетний кульочок-«фунтик», чи то півсклянки олії, скляночку молока або кефіру… А якщо ні, то хоча б скоринку хлібчику!

– Три скоринки хлібу!.. Три скоринки хлібу!.. Буратіна!.. Буратінушка!.. – дражнилися вже невдовзі місцеві дітлахи, побачивши стару.

– Щоб ви не дожили до моїх літ, байструки! – лаялася у відповідь Китайська Вобла і додавала: – А як доживете,

1 ... 45 46 47 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко"