Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Я гадала, — тихо промовила жінка, — що Корпусу посланців заборонено брати участь у операціях на Землі без розпорядження ООН. Можливо, з викриттям ви можете чимало втратити?

«Пан Банкрофт користується неявним впливом у Суді ООН, про що знають практично всі.» Мені згадалися слова Уму Прескотт, і я кинувся відбивати атаку.

— Можливо, вам варто обговорити це з Лоренсом Банкрофтом і Судом ООН, — запропонував я і склав руки на грудях.

Жінка якийсь час дивилася на мене. Вітер заворушив мені волосся та приніс із собою негучний гуркіт міста. Нарешті вона сказала:

— Ти знаєш, що ми б могли стерти твою пам’ять і розрубати твій чохол на такі дрібні шматочки, що від тебе і сліду не залишиться. По суті, від тебе нічого не можна було би знайти.

— Вони знайшли б вас, — сказав я з упевненістю, якої надає дрібка правди у брехні. — Від Корпусу не сховаєшся. Він знайде вас, хоч що ви зробите. Наразі чи не єдина ваша надія — спробувати досягти домовленості.

— Якої домовленості? — беземоційно запитала вона.

Перш ніж я заговорив, мій розум менш ніж за секунду запрацював на максимальну потужність, оцінюючи тон і силу кожного обраного й ще не вимовленого складу. Це був аварійний вихід. Іншого шансу вже не буде.

— Є таке угруповання біопіратів, яке перевозить крадене індивідуалізоване військове майно по всьому Західному узбережжю, — обережно вимовив я. — Прикривають його такі заклади, як Джеррін.

— І вони викликали посланців? — у голосі жінки відчувалася насмішка. — Для біопіратів? Та ну тебе, Райкере. Ти що, не здатен на краще?

— Я не Райкер, — відрізав я. — Цей чохол — ширма. Послухай, ти маєш рацію. В дев’яти випадках з десяти ці речі нас не торкаються. Корпус не було створено для боротьби зі злочинністю на такому рівні. Але ці люди забрали певні речі, яких узагалі не мали торкатися. Дипломатичне біозабезпечення швидкого реагування. Те, чого вони взагалі ніколи не мали побачити. Декого — декого на рівні Президіуму ООН — це збісило, тож нас і викликали.

Жінка насупилася.

— А домовленість?

— Ну, по-перше, ви мене звільняєте, і ніхто нікому про це не розповідає. Назвімо це професійним непорозумінням. А тоді відкрийте для мене певні канали. Назвіть певні імена. У такій чорній клініці, як ця, інформація шириться. Можливо, це для мене буде чогось варте.

— Як я вже сказала, ми не бажаємо встрявати…

Я збісився й дозволив собі показати достатньо гніву.

— Не води мене за ніс, друзяко. Ви вже встряли. Подобається це вам чи ні, але ви відкусили чималий шмат від того, що вас не стосувалося, а тепер вам доведеться або прожувати його, або виплюнути. Що ви оберете?

Тиша. Між нами — лише морський бриз і легке погойдування човна.

— Ми над цим подумаємо, — сказала жінка.

Зі світлом, що виблискувало на воді, щось сталося. Я перевів погляд жінці за плече і побачив, як блиск відірвався від хвиль і, посилюючись, в’ївся в небо. Місто зникло в білій темряві, наче у світлі ядерного вибуху, краї човна зникли, ніби розчинившись у морській імлі. Жінка навпроти мене зникла разом із ним. Стало дуже тихо.

Я підняв руку, щоб торкнутися імли там, де закінчувалися параметри світу, і моя рука неначе почала рухатись у сповільненому темпі. Зашипіли завади — так, ніби за цією тишею починався дощ. Кінчики моїх пальців стали прозорими, а тоді — білими, як мінарети схованого за спалахом міста. Я втратив здатність рухатися, і білизна поповзла по моїй руці. Мені перехопило дихання, а моє серце зупинилося посеред удару. Я…

Зник.

Розділ чотирнадцятий

Я прокинувся знову, цього разу — з неприємним заціпенінням на поверхні шкіри, схожим на той стан, в якому перебувають руки, щойно відмиті від порошку чи розчинника, тільки по всьому тілу. Повернення до чоловічого чохла. Коли мій розум пристосувався до нової нервової системи, неприємне відчуття стрімко зникло. Легкий холодок від кондиціонерів на оголеній плоті. Я був голий. Я підняв лівицю й торкнувся шраму під оком.

Вони мене повернули.

Стеля наді мною була біла та оздоблена потужними прожекторами. Я сперся на лікті й роззирнувся довкола. Коли я побачив, що перебуваю в операційній, знову відчув холодок, тепер уже всередині. На протилежному кінці приміщення стояла хірургічна платформа з полірованої сталі, обладнана кровостоками, а вгорі висіли складені руки автохірурга, подібні на павучі лапки. Жодна з систем не була активна, зате на стіні та на моніторі біля мене були маленькі екрани, на яких блимало слово «ОЧІКУВАННЯ». Прихилившись ближче до дисплею, я побачив, як по ньому знов і знов повзе контрольний список функцій. Автохірурга програмували на те, щоб роздерти мене на частини.

Коли я вже зіскакував з ночов для очікування, двері прочинились, і всередину зайшла синтетична жінка, за якою чимчикувала парочка санітарів. На стегні в неї був частинковий бластер у кобурі, а в руках вона несла знайомий згорток.

— Одяг, — вона, насупившись, кинула його мені. — Вдягайся.

Один із санітарів поклав долоню їй на руку.

— Процедура вимагає…

— Так, — посміхнулася жінка. — Можливо, він подасть на нас до суду. Якщо ти не думаєш, що в цьому місці займаються простим переливанням і перечохленням, то я, може, поговорю з Реєм про те, чи не слід нам вести справи через когось іншого.

— Він не про перечохлення говорить, — зауважив я, натягуючи на себе штани. — Він хоче перевірити, чи не лишилося травм після допиту.

— Тебе питали?

Я знизав плечима.

— Як хочете. Куди ми їдемо?

— На розмову з однією людиною, — коротко відповіла вона і знову повернулася до санітарів. — Якщо він — той, ким себе називає, то з травмами проблем не буде. А якщо ні, то він усе одно негайно сюди повернеться.

Я продовжив одягатися якомога спритніше. Отже, я ще в небезпеці. Моя смугаста сорочка та куртка були цілісінькі, але бандана зникла, що неймовірно мене роздратувало. Я ж купив її якихось кілька годин тому. Годинника теж не було. Вирішивши не робити з цього проблеми, я натиснув на застібки чобіт і підвівся.

— То з ким ми побачимося?

Жінка кинула на мене кислий погляд.

— Із людиною, яка знає досить, щоб перевірити твої побрехеньки. А тоді, як вважаю особисто я, ми повернемо тебе сюди для належного розсіяння.

— Коли це закінчиться, — спокійно промовив я, — мені, можливо, вдасться переконати один з наших загонів зазирнути до вас. Ну, у вашому справжньому чохлі. Вам захочуть подякувати за