Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Я сподіваюся, ти мене почула! — насамкінець кидає Ольга, коли я збираюся йти. Я так і не торкнулася свого чаю, але залишаю кілька купюр на столі.

— Я теж сподіваюся, що мій секрет так і залишиться секретом.

З якимось поганим передчуттям я повертаюся в квітковий бутік. На мене не могли так вплинути слова Ольги щодо Арона. Він молодий хлопець має все життя попереду. Він обов'язково матиме дітей. Це просто справа часу.

Марно… як би я не намагалася, мене не переконують власні думки. Навпаки, стає ще гірше.

Дурниці... це напевно ті горезвісні гормони вагітних жінок. Арона просто треба викинути із голови. Він дуже виразно зачинив за собою двері. Нехай це буде жирною точкою. Навіщо йому спати з жінкою, яка вагітна від «іншого»? Правильно. Нема чого.

Коли я під'їжджаю до квіткового, у мене перехоплює дихання. Мені відразу впадає у вічі червоний Мерседес вдови мого колишнього коханця. Жінка стоїть біля входу та командує людьми, які просто виносять мій магазин. У буквальному значенні, беруть і виносять весь його вміст.

Якого біса?

— Що тут відбувається? — опинившись за секунду біля колишньої дружини Андрія, гаркаю на неї.

— О, Лерочко! Вітаю!

— Ти що робиш? — заходжу всередину і бачу перелаяні обличчя Вети та Ліди.

— Забираю зайве сміття! — сміється Марина.

— Якого біса? Це моя власність!

— Серйозно? А за документами — моя!

Ця нахабниця дістає з теки якісь папери і сує мені в руки документ, який підтверджує її слова.