Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Потім Мишко всім пояснив, що існують ще секретні протоколи, котрі може писати і читати тільки він і «Пастор», тому прикрившись рукою написав на звороті «листа» таке: «Якщо ви в терміновому порядку не видасте нам зброю, будемо вважати вас агентами Хуйла Московського Первого. Або готові прийняти замість оружия бутилі коньяку в тарі не менше 10 л і в кількості 20 штук. За що міцно обнімаємо і цілуємо вас по нашому, по гейропському в губи. З язиком». Потім під цим намалював трояндочки і смайлики.

Після такої важкої і плідної роботи, всі вийшли з намету на перекур, залишивши листа на столі. Пан Петро не пішов з ними, зате кудись спішно побіг, коли всі повернулись в палатку. Малюк простежив за ним до… бокового входу в СБУ на вулиці Ірининській.

І того ж вечора спікер СБУ видав цю інформацію в ефір, мовляв, на Майдан уже завезли зброю і готуються до штурму Урядового кварталу. А ще «загадково» додав, що в СБУ є фотокопії документів, які це підтверджують. Це розтиражували майже всі телеканали України. Так «невинний» жарт Мишка і його команди став черговим піар-приводом для опозиції, щоб облаяти провокаторів з СБУ. І розповісти, що вони дебіли, а також запропонували створити робочу групу для ревізії складів майданівців.

Наступного дня есбеушники, мабуть, нарешті до кінця дочитали «листа», тому більше ніколи не підіймали цю тему, а пан Петро несподівано зник з Майдану, нікому нічого не сказавши. Ось так розважалися майданівці, поки було перемир’я. Як могли.

Вони тільки пошкодували, що тепер «контора» не стане оплачувати їхній обідній віскарь. А Бача на те сказав: «Від одного ізбавились. Знайти б тепер остальних»…

— Був у нас один такий стукач, коли ми золото мили на Горині, — почав свої побрехеньки Борька.

— Яке золото на Горині? — аж вибалушив очі Морпєх.

— Та це була секретна розробка, — втаємничено повідомив Борька. — Ще в совєцькі часи. Там багато золота не було, тон сорок — родовище неперспективне[101]. Мили вручну, лотками, щоб не привертати уваги населення і ЦРУ. Хоча можна було поставити драгу. А щоб не викликати підозр, то мили баби, так, ніби полоскали білизну в річці. Словом, картина така: по периметру вишки з автоматниками, все обплутано колючкою, бульдозери розгрібають розкрив[102], а дівчатка в білих хустинках і підгорнутих спідницях «полощуть білизну».

Морпєх з Бачою потихеньку почали сповзати під стіл. Мишко слухав так, наче сумнівався в психічній повноцінності Борьки — з розкритим ротом, настовбурченими вухами і носом, що запитально повис, здавалося, до нижньої губи. Малюк з Матроскіним спочатку повірили і захоплено слухали. Десант з повним розумінням кивав. Він завжди літав десь у хмарах, ведучи переписку СМС-ками з друзями всього світу, а також читав новини і постійно був у курсі того, хто з зірок з ким одружився, де вони провели літо і таке інше — дурне і непотрібне.

— По вісім годин на день у три зміни, — продовжував фантазувати Борька. — Вночі, щоб ніхто із місцевих нічого не запідозрив, на повну врубали рускі народні пєсні і прожектора. Особливо популярною була пісня «Валєнькі-давалєнкі»[103].

Але вночі бабів-прачок не хватало. Тому переодягали молодший офіцерський склад КГБ у жіночий одяг. І в такому вигляді вони мили до ранку золотий пісок. За це їм давали надбавку у тринадцять рублів.

— Дядя Боря, — не міг повірити у це Малюк, — а зачем мыть ночью, ведь не видно, сколько там песка…

— По-перше, в них були дуже сильні прожектори, а по-друге, ці кагебісти, що мили пісок, придумали собі таку схему, щоб його красти… Зі шкільних альбомів виривали аркуші, змазували їх жиром і там, на місці, робили з них кораблики, які наповнювали золотим піском. І посилали їх вниз по течії… А далі їх вже ловили підсакою їхні жінки. А потім то золото плавили в скороварках…

Мишко, Бача, Італієць і Морпєх валялись під столом і давились сміхом.

— Так ось, був там один такий жадний майор, що він вигнав на ловлю корабликів тещу і навіть сваху — продовжував фантазувати Борька. — Він таким чином крав у колег, а ті баби крали у нього — не віддавали всього. Але куди в Радянському Союзі було діватись з тим золотом? То він собі з нього виплавив сковороду і щоранку на ній собі смажив яйця. Казав, що дуже корисно їсти яйця з іонами золота.

А потім від свого паскудного характеру і жадності вирішив всіх здати. Ну, а ментам тільки того й треба було. Він думав, коли всіх здав, то його обминуть. Ага, не той випадок! В першу чергу до нього й прийшли… А коли провели обшук, то ні у кого нічого не знайшли. Люди купили собі квартири в «кооперативах», машини, гуляли собі на ті гроші в ресторанах, їздили в Крим. Тільки в нього знайшли золоту сковорідку і в банках з-під круп на кухні золоті самородки. З продуктів — тільки яйця в холодильнику і проросла картопля. Тому посадили тільки його з тещею і свахою — в одну камеру. А таке покарання навіть в Союзі вважалось найважчим. На 25 років!

А знаєте, чому? Та тому, що всіх стукачів чекає розплата!

Коли розвалився Союз, КГБ вирішили цю копальню закрити, так і не вибравши всього золота. Щоб золото не дісталось Україні. На її місці тепер сміттєзвалище.

— Дядь Боря, а где это место? — не вгавав Малюк. — Наверное, там еще много золота. С новыми технологиями можно попробовать добыть пару сотен килограмм…

— Так то ж секретне місце! — заявив Борька. — Після того, як там перестали вибирати золото, всіх жінок нагородили орденами Червоної зірки, а чоловіків за те, що вони переодягались в бабський одяг запакували в психушки. Тільки мене випустили, бо я відразу відмовився мити золото, тим більше в бабському одязі. Я їх охороняв, цих психів, на вишках з автоматом.

Десант, що весь цей час переглядав новини у телефоні, раптом підвів голову і цілком серйозно сказав:

— Это неправда. А знаете, почему? Потому что температура плавления золота тысяча шестьдесят градусов… А конфорки может достигать тысячу шестьсот! И при жарке яиц она бы расплавилась.

Мишко нарешті порснув сміхом і вибіг на вулицю. Звідти донісся його божевільний регіт. За ним вибігли Бача, Італієць, Морпєх, а останнім Борька, який теж вже не міг втриматися від