Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Скоріше, Фані, - скочив на ноги Павло. – Відстежимо його, - він вставив до вуха навушник. – Тітонько, якщо він вийде з приміщення раніше, ніж ми вскочимо у моє авто, повідомте.
Тітонька Квітка побачила на камері відео спостереження, як біля офісу шлюбної агенції «Ліхтар кохання» зупинився світлий ДЕУ.
- Він щойно витягнув готівку з сейфу та зараз прямує до виходу, - повідомила старенька.
Павло та Фані побачили, як пан Сергій вийшов з приміщення своєї агенції та попрямував до чорного джипу марки «Тойота». Він витяг ключі та сів на місце водія.
О десятій вечора, літні вулиці Києва не такі забиті, але все ж таки наповнені автами, що поспішають: на побачення, у нічні клуби, від коханок та коханців, до коханок та коханців, до підпільних казино, до тематичних вечірок та з роботи (ці, належать, переважно, щасливим бухгалтерам та юристам). Тож, ситуація допомагала спокійно відстежити пана Сергія та не дати йому приводу виявити хвоста.
Поїздка тривала декілька хвилин. Ловелас зупинився біля нічного клубу, привітався з охоронцем на зник у нутрощах приміщення. Павло з Фані поспішили за паном Сергієм.
- Е, ні, - сказав охоронець. – Я вас не пропущу.
- Але у нас є гроші, - ствердив Павло.
- Це – закритий, елітний клуб, - заявив охоронець. – він для еліти, а не для безхатченків типу вас.
Очевидно, народний депутат та народна депутатка безхатченками не були.
- Ото щойно, ваш клуб втратив двох перспективних клієнтів, - заявив роздратований Павло охоронцеві. – Пішли з цього розплідника дурнів, кохана.
- Ти образився?
- Ні. Але мене дратує, як охоронець, який є найманим працівником, ставиться до геть незнайомих йому людей. Раптом ми – мільйонери під прикриттям?
- Не думаю, що справжні мільйонери жили б під прикриттям. Навіщо? - Засміялася Фані. Павло якось дивно на неї подивився. – Зрештою, я припускаю, що той пан Сергій там нап’ється і може навіть якісь наркотики придбає, судячи з того, що він забрав готівку.
- Як на мене, - сказав голос тітоньки Квітки, - там можуть розповсюджувати кокаїн. Але можливо, я вже відстала.
- Давай, поїмо морозиво у тому літньому кафе, де ми були в обід, - запропонував Павло нареченій. Фані кивнула.
Вони мовчки їли крижану насолоду, дивлячись один на одного. Здавалося, вони були щасливі разом навіть у тиші.
- Що ви там робите? – Почувся у вухах голос пані Купер, а наречені підстрибнули і ледь не подавилися смачним морозивом. – Ви ж не займаєтеся чимось непристойним?
- В присутності приблизно двадцяти повнолітніх і трьох неповнолітніх осіб? Ми в громадському місці, їмо морозиво. Якщо це є чимось непристойним, то я навіть не знаю, що б було, якби ми взялися за руки, - сказав Павло.
- Тітонько Квітко, - підтримала нареченого Фані, - він каже правду. Вам морозиво привести?
- А яке є? – Запитала старенька. Фані зачитала меню. – Ні, дякую. Мабуть краще посиджу на дієті.
- Добре, тітонько. Як скажете, - відповіла панянка Петренко. З сусіднього столика до неї підійшла дівчина років двадцяти трьох.
- Ти розмовляєш із примарами? – Запитала дівчина. – Ти – медіум? Скільки коштують твої послуги? – Фані не знала, як реагувати. – Мені треба дізнатися у бабусі, у покійної бабусі, куди вона заховала акції Нафтогазу.
- Вона не медіум, - запевнив незнайому дівчину Павло. – У неї навушник прив’язаний до мобільного. Блютуз, чи щось таке.
- То чого ви людям голови морочите, - сказала дівчина та пішла геть.
- Припускаю, - сказала Фані, - вона з Одеси.
- Чому це? – Здивувався хлопець.
- Ну, існує упередження, що одесити отак от підходять до незнайомих людей, які ведуть дискусію, слухають, а потім кажуть, що не потрібно відволікати, чи морочити голову людям. А потім йдуть геть. Сама я такого не бачила, втім…
- Може, - невпевнено сказав Павло, - поїдемо на Одещину, в наш медовий місяць.
- Навряд чи це є можливим, - почервоніла Фані. – Там, мабуть, все вже забито і місць немає.
- Але, теоретично, ти – не проти, - уточнив наречений.
- Я люблю Чорне Море, - зітхнула Фані.
Спостережливий охоронець шлюбної агенції «Ліхтар кохання» смикнувся, коли вхідні двері відчинилися і туди увійшов, а може лише вкотився, доволі круглий чолов’яга у спортивному костюмі, із бейсболкою на голові. Його волосся було заплетене у дві світлі кіски, а під масивним, схожим на манюній баклажан, носом звисали довгі світлі вуса. Охоронець щойно подивився піратську копію фільму «Астерікс і Обелікс у Британії», тож йому здалося, що до офісу завітав Обелікс.
- Квіти для…, - Обелікс поглянув у свій телефон, - Настуні від Сергія. І нехай той Сергій прийде та розпишеться мені в акті наданих послуг! Теж вигадали, замовляти квіти у таку спеку! – Він витер чоло паперовою серветкою. – У них була сварка, так? – З надією запитав Обелікс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.