Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 67
Перейти на сторінку:

- То-то куда вони пішли?, - Запитав Гордій.

- Та непевне до дому гетьмана, - Здогадливо відповів дідусь, дивлячись на миску каші, яку приніс шинкар, - Бо ж вся старшина ходила, куда їм йти як не на бальовиска? Яку гостину добру зготували.

Рекрут з перев’язаною головою трохи відкинувся на дерев’яній табуретці.

- Та як завжди, - Хапаючись рукою за рану, - Одні воюють, вмирають, а інші за столами п’ють.

- А тобі яке діло?, - Грізно та не вороже сказав Шпика, - Гетьмана вибрали, а ти про чуже пузо думаєш. Скіки років не було?

- Років п’ять може, - Лічив в голові шикар.

- П’ять років!, - Підтвердив Шпика, - Який толк з того вийде.

- Ая!, - Заперечливо вигукув Гордій, - Який толк?! Забрали вчора в Ганусі воза, всьо шо було поперекладали, одну на дорозі лишили!

Шпика не знав, що відповісти, дідусь не втручався, адже окрім самої каші, в мисці було ще й розтоплене сало зі шкварками.

- А шо ти хтів?!, - Гучно запитав рекрут, - Як не видасть бригадир їдла чи припасу на дорогу, а жерти хочеш, - Зупинився, - Та й ідеш відбирати.

Очі Гордія набралися люті.

- То ти може й сам чуже береш?, - Підіймаючись зі своєї табуретки.

- Брав!, - Так же гучно відповів солдат, - А як не брав би, то б здох десь!

- Ну то я влаштую!, - Гордій почав вириватися вперед, - Разочок по перев’язаному місцю до стінки!

- А ну спинилися!, - Почав голосом і корпусом розбороняти Шпика.

- Отож-бо!, - Сказав шинкар, - Не хватало в моїй хаті помирати.

- Як хочете жертися - то в ліса до біса!, - Шпика вказав рукою на двері.

Помітно остигші та зберігаючи неприязнь, сіли знову на крісла. Дідусь поставив миску на стіл збоку й продовжив розповідь наче нічого не було.

- А як вже глибока ніч була, - Витираючи губи рукавом, - То гвалт зачався.

- Який?, - Здивовано запитав Шпика.

Рекрут пирхнув, Гордій теж.

- На майдані збирали вояк, в шеренги, - Повільно жестикулював, - На коней і за місто виїхали, - Дідусь махнув рукою.

- А шо ж то таке було?

Дідусь не спішив з відповіддю, надпив з кухля і продовжив.

- Село москалі палили, повбивали.

Шпика широкими очима дивився в підлогу, не помітив як Гордій кинув свій на пораненого рекрута й почав повільно діставати маленький ножичок. Зжимаючи в руках він ховав його за праву ногу.

Вмить підірвавшись з крісла він накинувся на солдата з розлюченим криком, але той встиг випасти вбік на землю. Гордій хапаючись за його одяг намагався зробити замах поки рекрут відбивався ногами. Шпика схопив Гордія і вибив з його руки ніж. Давши дуже гучного й сильно ляпаса, він поволік його до дверей, шинкар відчинив.

Спокійно й задумано втупивши очі на стілець попереду, дідусь завершив розповідь наче нічого не було.

- Отака історія.

 

***

Холодне степове повітря в листопаді мало пройтися крижаками по тілу, але цього року зима наставала пізніше. Раніше сніг вкривав землю навіть наприкінці жовтня, а танув лише в березні. Не всім вдавалося дочекатися кінця пори, то ж фраза: «Пережити зиму» мала буквальне значення.

- Не відставайте, панство!, - Голосно говорив Іван Строгий попереду колони, - Мали цілу годину на відпочинок!

Справді, на відпочинок була виділена ціла година, але відсотків вісімдесят часу було витрачено на коней, приготування їжі й лише мізерний залишок на переведення дихання.

Втім, причин для такого поспіху Строгий мав достатньо. Головною з яких був брак часу, адже попри доволі пізню зиму він розумів, мороз настане і до його появи потрібно добратися до Петербурга.

Поки степ був прихильним до подорожніх - дарував вільне холодне повітря, воно наче наркотик, відкривало третє дихання, щойно закінчувалось друге. Вже позбавлені листя крони й врожаю землі не були такими пишними й теплими, тепер вони радше нагадували, розграбоване господарство, яке кривдник не спалив, даючи шанс все відновити і виростити.

 

***

Кінська грива ровивалася на вітру. Кошовий отаман Кость Гордієнко спостерігав за околицями на пагорбі, не зводив очей з групи людей, що через зустрічні пориви стихії не могли перейти в галоп.

Позаду почулось наближення іншого вершника, він повільно зрівнявся з кошовим.

- Вони одні, ніяких ескортів, - Енергійно говорив козак Вариневич, - Віддасте наказ схопити?

Гордієнко дивився, повільно вів очима в горизонт.

- Нехай їдуть, - Відрізав отаман, - Передати всім полкам. Не затримувати під страхом смерті.

1 ... 46 47 48 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"