Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 67
Перейти на сторінку:

Апостол кивав.

- А от щодо Генерального підскарбія, я би радив вам, пане гетьмане, самому зайнятися.

Данило звузив очі.

- Там щось не так?, - Запитав розчаровано.

- Нажаль.

 

***

- Дев’яносто срібників перерахувати Панасюку!, - Чоловік у вільній білій сорочці з плямами від чорнил зайшов у кімнату секретаря.

- А йому на що?, - Запитав молодий хлопець в окулярах.

Чоловік, що зайшов намагався зрозуміти звідки й де говорять, врешті помітив хлопця за горами паперів на столі.

- Господи! Ти що, - Підходячи до хлопця, - Новенький?

Юнак не знав, що відповісти, хоча й справді почав працювати в канцелярії підскарбії зовсім недавно.

- Понятно, - Сказав врешті чоловік, - Короче, ти не думай, підписуй, 90 срібників, Орест Панасюк, - Пхаючи слова.

Хлопець вагаючись макнув кінчик пера в каламар, написав ім’я, суму і поставив підпис. Чоловік швидко вихопив папір з його рук й попрямував до своєї кімнати, адже підпис потрібен був і його.

Виймаючи наступний аркуш, в тиші, знову макнув перо й повільно почав заповняти бланк на ім’я Івана Строгого, з випискою: «На дорогу», та перевіряючи написане, тихо вилаявся: «Сука», адже замість вказаних двадцяти монет, написав п’ятнадцять.

 

***

Данило Апостол сидів однією рукою підпираючи голову.

- Добре, - Вимовив, - Цим я справді займуся сам, - Став з крісла, - Тепер друга річ за якою ти тут.

Іван трохи напружився.

- Поїдеш зі своєю ватагою до Петербургу, - Відходячи від столу, - В якості супроводу.

- Скількох послів ви плануєте відправляти?, - Запитав Строгий.

- Три толкових і один, щоб писав.

Строгий кивнув.

- В такому випадку повідомлю своїх і зберемо…

- За це не хвилюйся, - Перебив гетьман, - З підскарбія брати не доведеться, я дам вам зі своєї кишені.

По завершенню роботи з аналізом та переписуванням десятків паперів, Апостол поставив підборіддя на сплетені разом долоні, понуро й загадково дивився вниз. Повільно взяв новий аркуш, макнув перо в чорнильницю й почав писати новий лист, рука терпла від невпинної писанини, але потік думок, що виміряними рухами виливались новими й новими рядками, приглушували настирливе бажання зупинитись.

Поставивши крапку й перечитавши текст, скрутив пергамент і направився до виходу. Пройшов кілька адміністративних будівель, відчинив двері канцелярії та передав листок Михайлу Турковському, який якраз поставив на стіл кілька книг і зовсім не очікував отримати завдання від гетьмана.

- Знайди доброго посланця, який не побоїться їхати до запорожців, передати Гордієнку і вернутися назад, - Повільно говорив Данило Апостол.

- Маю таку людино, - Кивком ствердив Михайло, - Чи потрібне словесне послання?

Апостол дивився.

- Ні. Просто нехай передасть, кошовий все зрозуміє.

Турковський кивнув і направився до свого кабінету. Гетьман мить стояв біля дверей, роздивлявся й повернувся назад, згадуючи написане ним прохання.

 

Звертаюся до вас, кошовий отамане з проханням, що може перечити праву й бажанням чинити власну волю на контрольованій вами землі. Найближчим місяцем в дорогу відправиться делегація з чотирьох, а то й більше чоловік в супроводі довірених та мужніх підданців, в бік Петербурга. Прошу вас не затримувати їх, зрозумівши необхідність та важливість дипломатичної місії.

 

Гетьман Війська Запорозького

Данило Апостол

 

***

- Ну давай, діду, - Чоловік з неохайною густою бородою на прізвисько Шпика, наляв до кухля чогось схожого на пиво й поставив біля дідуся, - Розказуй, що то таке було в тім задуп’ї.

Трохи молодший віком чоловік, що сидів на кроки два позаду пирхнув й почисав голову. Схожу реакцію хотіли видати й інші слухачі, як наприклад шинкар, чиї клієнти сьогодні були дуже спокійними, або поранений в голову солдат, русин, якого завербували в московську армію і як наслідок чи то рекрутингу, чи то свинцевої кулі, сидів з перев’язаним тім’ям.

- Ну, - Дідусь надпив з кухля, - Що було… Було дійство!, - Гучно й прицмокуючи губами говорив дідусь, - Люду повно, войско, ото ті, старшина ходила як на бальовиску, - Дідусь кволо жестикулював, - З гармат стріляли, з рушниць, - Повільно перераховував коперсаючись в пам’яті.

- Та то понятно, - Підірвався Шпика, - Ти нам скажи кого взяли, хто гетьман?

Той, що молодший позаду, знову прирхнув й видав.

- Ти не чув, Захаре?! Апостола вибрали! То скільки треба в шинку сидіти, - Насмішкувато подивився на шинкаря, - Шоб не знати, шо навколо стається.

- Закрий пащеку, Гордію!, - Вибухнув Шпика, - Дай дослухати.

Доволі гордий, але ніхто про те не зізнавався, чоловік і справді носив ім’я Гордій, чи то в наслідок характеру, чи то за місяцем народження й рішення батьків.

- Та якби ж то вибрали, - Раптом витиснув російський солдат, перебиваючи дідуся, який тільки хотів продовжити - Поставили кого треба було. І хто вигідніший.

Погляд Захара опустив донизу погляд рекрута, після чого, дідусь нарешті говорив.

- Вибрали Апостола, - Повільно киваючи головою пояснював дідусь, - Була процесія, була рада, обирали, - Знову ствердив, - То ж є тії приїхали, шо на раді виголошували, тії з Московщини. Апостола на кареті привезли, запряжену в шість коней, - Зупинився, - Біла вся, аж блистало, а сонце добре так пекло, то давно в місяць осінь не було так тепло.

Шинкар під час нової паузи повернувся й пішов в бік прилавку, цього ніхто не помітив окрім дідуся, який сподівався, що принесуть чогось поїсти.

- Люду було, - Продовжив повільно згадувати, - Всьо як на празник, дороги забиті. Но тільки під кінец то їздили солдати, бо мала процесія обходити.

1 ... 45 46 47 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"