Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- А я ще раз тобі кажу!, - Не говорив, а кричав Генеральний писар Семен Чуйкевич, - В дупі я мав ту знать і її привілегії!

- Отак будеш скакати, поки не доскачешся!, - Крикнув у відповідь полковник Данило Іванович, - Рано чи пізно всі підем під московський стрій.

- Ви чуєте, що він каже? А ну дайте мені його!!, - Семен Чуйкевич спробував зробити крок, щоб накинутися на Івановича, який втім, теж був не проти.

- Панове! Панове!!, - Генеральний суддя Михайло Забіла став серед гарячих голів, - Ми прийшли на раду! Не на дебати! То ж прошу вас заспокоїтися, а як не зможете - виходьте за двері.

Писар та полковник помітно остигли, поправляли одяг який трохи зім’явся.

Двері зали відкрилися, в них з’явився гетьман Данило Апостол.

- Дякую, що прийшли, шановна старшино, - Твердо й гучно вимовив гетьман, йдучи до центру зали.

Даючи місце, група полковників та сотників відійшла на широкий крок назад. Апостол повільно оглядаючи людей, видихнув повітря, повернувся спиною до дверей, коридор до яких не заповнили.

- На сьогодішній раді присутні, - Почав перераховувати гетьман, - Генеральний писар Семен Чуйкевич, Генеральний суддя Михайло Забіла, майбутні Генеральні осавули Федір Лисенко та Іван Мануйлович, Генеральний бунчужний Яків Лизогуб, бунчукові товариші, полковники та сотники Війська Запорозького.

Чуючи свої імена, кожен представник старшини легко схиляв голову в знак присутності й свого роду етикету. Данило Апостол кілька секунд мовчав й добавив до голосу м’якості, не втрачаючи впевненості.

- Дано нам шанс!, - Почав говорити гетьман, - Шанс долі та випадку! Поки є можливість, я хочу, щоб ми нею скористалися і скористалися мудро, - На останньому слові Апостол притих, наче завершуючи главу книги, - Ви як і я! Чудово знаєте про проблеми які не дають нам розвинутися як в минувші часи, військо занепадає, села грабують, - Гетьман почав малим та повільним кроком обходити вільний простір, - Грошей немає звідки брати, а його величності потрібна плата.

- Яка плата?, - Зухвало вигукнув один з полковників.

- Гроші та люди, - Відповів Апостол, повертаючись, - Москва готується до чогось, то ж випадок за яким ми знову можемо брати віжки правління в наші руки, потрібно використати. Зовсім скоро наша делегація відправиться в Петербург, де кілька місяців обговорюватиметься становище наших земель. Нам потрібно підготувати вимоги! Вернути лад, розписати його до останнього клаптика пергаменту, щоб чорним на білому російська знать розуміла, із ким мають справу.

- Що пропонує гетьман?, - Запитав з першого ряду Генеральний писар Семен Чуйкевич.

- Переписи, - Твердо відповів Апостол, - Поставити на облік всі угіддя, все майно, - В залі появилась легка метушня, яка припинилися з новими словами гетьмана, - Поставити на місце російські гарнізони, дати, що хочуть, щоб не відбирали в того, хто й так не має, - Полковники, що стояли в правій частині кивали головою, - Повернути економіку, нехай той хто хоче заробляти - заробляє, а не сплачує більшу половину прибутку й тікає подалі. Зміна судової системи!, - Апостол повернувся в бік Генерального судді, - Роботи багато!

- Не усі ланки присутні на раді, пане гетьмане, - Зауважив Яків Лизогуб.

- Ви праві, пане бунчужний, обрання Генеральні обозні, підскарбії… Ми підбираємо кандидатів, щоб вони ефективно виконували свої обов’язки і чулися так би мовити, як птиця в гнізді.

Гетьман повернувся до полковників.

- Шановні полковники, сотники, десятники! Чекайте команди починати новий облік війська!, - Повернувся до лівої частини, - Панове канцелярія! Переписи, облік майна! Всі присутні сьогодні, отримають в найближчі дні інструкції та вказівки.

- Пане гетьмане!, - Вигукнув хтось позаду, - Для чого Війську Запорозькому списувати пергаменти?

Апостол мить намагався розгледіти, звідки лунав голос, будучи високим, майже два метри зростом, знайшов.

- Аби знати, чим ми володіємо, пане Олексію Шпагалко.

Люди знову почали перемовлятися між собою.

- За ті роки перемішалося забагато. Хто із вас піде на хутір і буде впевнений чиєго старости він є?, - Знову перебив легку метушню Апостол, - Чи хто із вас впевнений, що отримає наділ за службу?, - Мовчання, - Ото ж бо. В інтересах народу й вашого, а воно завше мало б бути таким, ми повинні знати чия земля, чия хата і хто має право нею володіти. Від землі до останнього мушкета!

В залі запанувала тиша, ніхто навіть про себе не говорив, кожен дивився на гетьмана, а він в свою чергу обводив поглядом.

- Чи підтримує мене старшина в такому рішенні?!, - Гучно запитав гетьман, слова якого пройшлися відлунням.

- Підтримуємо!, - Вигукнув раптом один з полковників, піднімаючи руку вгору.

Слідом за ним почали вигукувати всі представники регулярної армії, бунчукові товариші, канцеляристи. Шум піднявся радісними й впевненими криками, які наче хвороба заражали присутніх. Лише кілька людей спереду зашарілися й не добавляли свій голос в груповий галас.

Провівши разом із старшиною й вислуховуючи їхні думки, поради та настороги, Апостол пішов до виходу, коридором до своєї кімнати його наздогнав Іван Строгий.

- А! Іване! Я вже думав надсилати людину за тобою, а малі академіки не дуже люблять від паперів відриватися. Ти був на раді?

- Був, пане гетьмане.

Апостол зупинився, повернувся лицем до Строгого.

- Це добре.

В кабінеті було напрочуд світло, хоча й не від сонця. Небо вкрили густі хмари.

- Хочу запитати твоєї думки, чи то поради, - Говорив гетьман йдучи до свого столу, - Ми скоро поїдемо в Петербург, до цього часу треба сформувати ланки. Обозний та підскарбій досі не обрані, а розривати людей на два завдання не ефективно, мало сплять. Кого б ти порадив?, - Гетьман сів на крісло й уважно дивився на Івана.

Строгий на мить засмислився й зважив відповідь.

- Яків Лизогуб, пане гетьмане, добре справляється в ролі бунчужного, адже давно на ній сидить, - Почав говорити Строгий, - Ще одне ланка під його юрисдикцію не завадить, він відповідальна людина, зуміє впоратись.