Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "

Ніч минула без пригод, і Джейкоб зміг трохи відпочити. Вранці Джейкоб встав рано, прийняв душ і привів себе до ладу. Він почувався легко після гарного нічного відпочинку і подумав, що найкраще почати день із гарного сніданку.

Сьогоднішня погода дуже відрізнялася від учорашньої. Сонячне світло заливало місто, а небо було яскраво-блакитним. Ця приємна зміна в природі одразу ж підняла Джейкобу настрій. Він повільно пішов вулицею в бік найближчого кафе. Сонце гріло його обличчя, і він відчував, як тіло поступово розслабляється.

Місто оживало, і все навколо здавалося Джейкобу надзвичайно спокійним і умиротвореним. Перехожі посміхалися, люди спілкувалися на тротуарах, чувся дитячий сміх. Джейкоб вдивився в цю сцену і занурився в мирне ранкове життя, намагаючись хоч на мить забути про вчорашні турботи і переживання.

З кожним кроком, з кожним ковтком свіжого ранкового повітря йому вдавалося залишити позаду тривоги, які обтяжували його останнім часом. Він відчув прилив надії, що, можливо, сьогоднішній день буде легшим і приємнішим.

Коли Джейкоб побачив не менш загадкові знаки намальовані на стінах і тротуарах, він переконався, що все, що він бачив і відчував, не було плодом його уяви. Я не збожеволів, і це реальність». Ці символи нагадали йому, що головоломка, яку він намагався розгадати, дійсно існує, і він уже почав збирати її докупи.

Шлях до кафе був недовгим. Джейкоб швидко дістався місця, вибрав столик біля вікна, сів і почав вивчати меню, хоча більшу його частину він уже запам'ятав. За кілька хвилин до нього з привітною посмішкою підійшла офіціантка і запитала, що він хоче замовити.

«Кава і сніданок», - відповів Джейкоб, і офіціантка швидко записала його замовлення та пішла виконувати його. Відкинувшись на спинку крісла, Джейкоб дивився у вікно, спостерігаючи за людьми і машинами, що проходили вулицею. Усе здавалося звичайним, і він зміг на кілька миттєвостей розслабитися.

Але спокій тривав недовго. Джейкоб ледве чув перешіптування за сусіднім столиком. Хтось тихо говорив про вчорашні події в парку, але явно намагався говорити тихо, ніби боявся, що його підслухають. Від цього Джейкобу стало не по собі. Його нервозність повернулася. Він зосередився на розмові, намагаючись вловити якомога більше деталей, але співрозмовники були настільки тихими, що він ледве міг розібрати їх голоси.

Джейкоб відчув, як його тривога знову зростає. Чи знали ці люди більше про те таємниче зібрання? Можливо, вони теж щось бачили або чули. Джейкоб вирішив залишитися в кафе ще трохи і спробувати вивідати інформацію, яка могла б допомогти йому розгадати цю таємницю.

Джейкоб відчував, що йому потрібно дізнатися більше. Він підвівся зі свого місця і повільно підійшов до столика, за яким сиділа літня пара.

Вони виглядали як звичайні пенсіонери, близько 65 років. Обидва були охайно одягнені. Чоловік був у світлому піджаку і з коротким, акуратно зачесаним сивим волоссям, а жінка - в елегантній сукні пастельних тонів, з акуратно зачесаним волоссям і м'якою посмішкою на обличчі. Вони здавалися інтелігентними людьми, які, ймовірно, все життя дотримувалися певних традицій і правил поведінки.

Чоловік, здавалося, трохи нервував по відношенню до Джейкоба, нахилившись ближче до дружини і розмовляючи з нею тихим голосом. Жінка, з іншого боку, здавалася спокійною, але в її очах був натяк на тривогу, коли вона дивилася на чоловіка. Вони були настільки захоплені своєю розмовою, що спочатку не помітили наближення Джейкоба.

Вибачте, що потурбував вас, - м'яко і ненав'язливо почав Джейкоб. Я чув як ви говорили про те, що сталося вчора ввечері в парку? Я теж там був і бачив дещо незвичайне.

Джейкоб на мить завмер, чекаючи на реакцію стареньких. Вони виглядали збентеженими. Чоловік, який першим підняв очі на Джейкоба, швидко опустив їх і, здавалося, неохоче говорив:

«Це лише моя уява. Нічого не було в парку».

Жінка, однак, помітила, що її чоловік вагається з відповіддю, і почала жестами підштовхувати його до розмови. Вона коротко кивнула і ніби закликала чоловіка говорити. Нарешті, не витримавши, вона відкрила рот:

«Ні, ні. Ми все бачили».

Чоловік зітхнув і нарешті зважився на відверту розмову.

Ми живемо недалеко від парку. Звідти ми можемо бачити багато чого з того, що відбувається вночі». Учора я бачив дивне світло. Воно мерехтіло між деревами і привертало мою увагу. Спочатку здавалося, що хтось влаштовує пікнік або збирається в групу, потім ....... Я помітив, що люди навколо багаття раптово почали розходитися. Я не міг зрозуміти, в чому справа, чи то вони чогось злякалися, чи то втекли. Це виглядало дуже дивно».

Вона додала: «Я не наважувалася вийти з дому, але не боялася виглянути у вікно. Я не розумію, що саме там сталося, але впевнена, що це було щось незвичайне», - додала вона.

Занепокоєння Джейкоба тільки посилилося. Те, що він побачив, не було галюцинацією чи плодом його уяви. У парку справді щось сталося тієї ночі.

Джейкоб уважно вислухав літню пару і вирішив розповісти їм про свої переживання тієї ночі.

Я був у тому парку, коли все це сталося. Я гуляв, намагаючись провітрити голову, і побачив світло серед дерев. Воно здалося мені дивним, і я вирішив підійти ближче. Схоже, там зібралося кілька людей. Вони стояли навколо багаття, але щойно я підійшов ближче, вони раптом втекли, ніби хтось їх попередив. Я подивився, що там залишилося, але виявив тільки згасаюче багаття і сліди ніг. Схоже, вони тікали в поспіху, але я не міг зрозуміти, що їх так налякало».