Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— На рік раніше за мене! — зрадів Бойко. — І так швидко до призначенців пробився? Моторний ти хлоп!

— Талановитий! — підтвердив рудий. — До війни перевели чи після?

— Після... Ще горілки, браття?

— Чом питаєш? Наливай! А під Стокгольмом бився?

— Бився. Авжеж. Перепрошую, — він раптом схопився за живіт. — Зараз повернуся та продовжимо розмову.

Призначенець рвучко встав.

— Куди зібрався? — спитав рудий погрозливо.

— Сильно припекло... До нужнику треба.

— Нікуди ти не підеш, блазню, — підвівся Гнат. — Браття, нумо сюди!

Вони тільки цього й чекали. На ліве плече горопахи лягла важка рука брата Деци, на праве — зашкарубла долоня брата Чекана. Горе-характерник побілів так відчайдушно, що, здавалося, ось-ось зомліє.

— Думаєш, коли черес начепив і назви куренів вивчив, то за свого між сіроманців підеш? — прогарчав Гнат.

— І не думай тікати! Не сіпайся навіть, — рудий забрав гаманець самозванця, покопирсався у ньому та сказав Гнатові: — Грамота ніби справжня... Маю поруч знайомця у контррозвідці. Треба йому цього гусака передати, хай розберуться, чиїх він буде.

— Згода.

Корчмарю щедро заплатили грошима самозванця, а його самого під рученьки вивели з корчми. Гнат на прощання підморгнув донькам-помічницям та вийшов на вулицю, вельми задоволений своєю спостережливістю. Сьогодні був справді його день!

— Енею.

Гнат застиг. Повільно повернувся на знайомий голос.

— Варгане!

Старі друзі міцно обійнялися.

— Зовсім не змінився! Ото бігав із косою, як дівчисько, так і бігаєш!

— Я теж радий тебе бачити.

Конвой полоненого зупинився.

— Агов, брате! Тебе чекати? — гукнув рудий.

— Ідіть без мене, потім знайдемося!

Гнат з посмішкою повернувся до Пилипа.

— Тільки-но бовдура-шпигуна зловив, онде повели... Зовсім хлоп берега пустився, — Бойко махнув рукою. — Варгане, очам не вірю! Скільки не бачилися? Невже від самої війни, коли цепеліни варягам трощили?

— Десь так, — кивнув Пилип. — Проте ж листувалися...

— Та до сраки ті листи! — відрубав Гнат. — Ти хоч раз приїдь на гостину! Я тебе з малим познайомлю! Уляна теж зрадіє, вона чогось на весіллі вирішила, що ти з нашої ватаги найрозумніший.

— Добре, завітаю, — Пилип на мить відвів погляд, але Гнат не звернув уваги.

— Що ж ми тут стовбичимо? Гайда досередини, старий волоцюго, за таку оказію не гріх випити. Чи ти все не п'єш?

— Усе не п'ю.

— Дещо не змінюється, — Бойко закотив очі. — І це добре, мабуть... Чому такий сумний, брате? Чи ти не радий нашій зустрічі?

— Радий. Я шукав тебе.

— Навіщо? У нас зустріч за кілька годин. Чи так скучив, що вже не міг дочекатися? Чимало дівчат казали мені те саме...

— Розповім, та не в корчмі, — Пилип не посміхнувся.

— Ходімо подалі від зайвих вух.

Справа серйозна, подумав Гнат. Ніколи так не починають зустріч, особливо першу зустріч після стількох років, без вагомої причини... Навіть дивакуватий Варган не чинив би так без вагомої причини. Характерники мовчки дісталися висохлого колодязя, де не було жодної живої душі.

— Маю до тебе послання, — почав Олефір без вступних передмов. — Мій знайомий контррозвідник просив переказати. Послання від Басюги.

— Басюги? Немира? — Гнат відчув, як його пробиває на холодний піт. — Осавула контррозвідки передає мені особисте послання?

— Саме так, Енею.

Світ затремтів, готовий розлетітися на друзки.

— Я слухаю.

— Слова такі: всі ми грішні і час від часу хочемо підзаробити, але ти загрався і маєш зупинитися, доки за тобою не прийшли призначенці.

Гнат перевів подих. Увесь хміль останніх годин умить розтанув. Невже дізналися?

— Це все?

— Хіба треба більше? У що ти влипнув, Енею?

У болото гною, звідки можна тільки брехати.

— Нікуди я не встрявав, холера! Як не гівно, то засрана тріска... Курва! Просто кілька разів підробляв... Так, я знаю, що статутом Ордену це заборонено, можеш не нагадувати, — сказав Гнат. — Але всі так роблять! І на це завжди закривали очі!

Пилип зорив на нього таким поглядом, за який Гнат ладен був убити. Цей правильний Варган завжди поглядає зверхньо!

— Боно того не варте, брате. У тебе родина...

— Та звідки тобі знати про родину? — спалахнув Гнат. — У тебе й дівчини ніколи не було!

Очі Варгана потемніли. Гнат люто смикнув себе за вуса.

— Вибач.

— Приймається.

Треба заспокоїтися.

— Слухай. Не знаю, як там у скарбничих, а мені зарплатні вартового на родину не вистачає. От і маю крутитися, розумієш?

— Усе розумію та не засуджую, — тихо відповів Пилип. — Але маєш зупинитися, брате. Призначенці — смертний вирок...

— Я ж не дитина! З першого разу дійшло. Зрозумів, більше не буду. Просто скрута була велика, от і довелося...

Раптом сяйнуло радісне: якщо його попереджають — отже, дають шанс. Він житиме далі!

— Слухай, Енею. Якщо необхідні гроші, то скажи, — мовив Пилип. — Я тобі позичу... Ти ж не писав ніколи, що родина в скруті.

Гнат від сорому не знайшов нічого кращого, ніж обійняти брата.

— Дякую, Варгане! — добре, що він не бачить його червоних вух. — Але нічого не треба. Я все вирішив! З родиною теж усе гаразд.

Раптом подумалося: а що, як Варган знає правду? І просто прикидається, аби перевірити його та послухати побрехеньки?

Ні, не може бути. У страху баньки великі...

— Чудово! — Пилип нарешті посміхнувся і Гнат миттю відкинув усі сумніви геть. — Коли раптом буде потреба, пиши неодмінно, я допоможу.

— Спасибі, брате, я дуже ціную... Глянь! Дідько! Що там горить?

Наче сама доля порятувала його від продовження розмови. Пилип озирнувся та кілька разів вдихнув повітря носом.

— Горить будівля. Велика пожежа.

— Певен?

— Мені цей запах добре знайомий. Треба завадити вогню поширитися, поки все місто не запалало.

Вони помчали у бік заграви, а Гнату все кортіло озирнутися та пересвідчитися, чи не стежать за ним мовчазні постаті, чекаючи найменшого натяку на зраду, аби виконати смертельний наказ.

***

Торік на головному майдані Буди завершилося зведення нової ратуші. Амбітний проект замовили у відомого столичного архітектора Валерія Міщенка, будівництво тривало кілька років, аж перетворилося на місцевий жарт — мовляв, допоки споруду не зведуть, усі чиновники разом із міським головою засідатимуть у навколишніх корчмах, відтак це будівництво не скінчиться