Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Лео.
Я б викрав її нахрін, якби вона не сказала, що моя. З появою Аріель у моєму житті, я перетворився на одержимого. У мене ніколи не було залежностей, але вона впливає на мене сильніше за будь-які наркотики.

— Я піду вже.. - підвівши на мене погляд, прошепотіла Арі.

— Їдемо до мене, - наполягав я, повільно проводячи пальцем по її нижній губі, відчуваючи, як її дихання стає нерівним.

— Лео… - спробувала вона заперечити, але її голос був слабким, майже приреченим.

— Я поверну тебе ввечері, але зараз ти поїдеш зі мною, інакше я взірвусь, - і це була цілковита правда, її ігри у хованки від мене вже занадто дістали.

Вона виглядала ображеною, і в її очах запалився вогник впертості, який я так добре знав. Арі склала руки на грудях, намагаючись створити дистанцію між нами.

— Ти завжди роздаєш накази, Лео! Я не твоя ручна іграшка, щоб просто виконувати все, що ти захочеш! - вирвалась вона, намагаючись відійти, але я знову притягнув її до себе, не даючи їй шансу втекти.

— Ти не можеш просто припинити сперечатись зі мною, Янголе? - відповів я, роздратовано, але з усмішкою, бо ця її впертість тільки підсилювала моє бажання.

Вона з обуренням дивилася на мене, але я бачив, як її впертість поступово зникає, і на зміну їй приходить те саме бажання, яке розпалювало і мене. Я не дав їй часу на відповідь, просто взяв за руку і повів до свого чорного мерседесу.

— Я занадто виснажена.. було б краще, якби я повернулась в будинок, - тихо промовила Арі, коли ми виїхали із її району.

— Поспиш у мене, - сказав я, беручи її руку у свою і переплітаючи наші пальці.

— Я… - вона закусила губу, вагаючись, чи варто говорити далі.

— У чому проблема? Моє ліжко стало незручним? Раніше ти не скаржилася, - я легенько поцілував її пальці, посміхаючись, намагаючись розвіяти напругу.

— Я не впевнена, що зможу… мені ще трохи боляче, - прошепотіла вона, коли ми припаркувалися біля мого будинку.

Я перевів на неї погляд і побачив, як вона нервово перебирає пальці, намагаючись заспокоїтися. Чорт, невже я справді втрачаю контроль поруч із нею настільки, що вона думає, ніби єдина причина, з якої я привіз її сюди, — це секс?

— Мила, - я м'яко поклав долоню на її щоку, повертаючи її обличчя до себе. — Невже я в твоїх очах настільки придурок?

— Що? Ні… - Арі збентежено захитала головою, уникаючи мого погляду, але я бачив у її очах щось більше — страх, невпевненість, і, можливо, навіть сором.

— Я не прищавий підліток, який керується гормонами, тому не закривайся від мене, - я відкрив двері машини, чекаючи поки мій Янгол вийде.

— Лео, я справжня ідіотка, - вона обвела моє тіло руками, сильно обіймаючи.

Її дихання було важким і швидким, заповнюючи простір між нами. Я опустив одну руку на її талію, притискаючи її ближче до себе, а другою провів по її волоссю, легко перебираючи м’які локони.

— Мила, відвезти тебе до лікаря на огляд? - запитав я, вдихаючи аромат карамелі у її волоссі.

— Для чого? - вона підвела на мене свої очі, намагаючись зрозуміти.

— В машині ти сказала, що тобі боляче, - у той момент, мені хотілось переламати собі пальці, тому що я не стримував себе з нею у парку. 

— Не потрібно, все не так критично, - сказала Арі, відводячи погляд і червоніючи.

— Ти впевнена?

— Мг… - вона ніжно потягнулася на носочках і залишила легкий, майже невловимий поцілунок на моїй щоці.

Я був повністю залежний від усього, що вона робила, навіть невеличкі жести змушували моє серце битися швидше. Арі настільки легко та невимушено заповнювала чорну діру в середині мене і я не міг знайти цьому жодного логічного пояснення.

Аріель.
Квартира Лео давала мені більше затишку і комфорту, ніж коли-небудь давав будинок Девіда. Я навіть спіймала себе на думці, що востаннє почувалася так спокійно, коли ми з мамою жили разом у нашій невеликій квартирі. Відтоді все змінилося. Моє життя перевернулось з ніг на голову, і замість того, щоб панікувати, я насолоджуюсь тим, що маю.

Лео боровся за мене так, як ніхто і ніколи раніше. Я стільки разів намагалася відштовхнути його, показати байдужість, але він повертався знову і знову, змушуючи мене повірити в його відданість. Я знала, що він далеко не ідеальний хлопець, та те, як спокійно і легко мені було поряд із ним, загоювало всі мої рани.

— Гарячий шоколад? - знімаючи з мене пальто, запитав він.

— Ні, дякую, - відповіла я, потираючи очі. Останні дні не виходило нормально поспати і це давалось взнаки.

Лео різко підняв мене на руки і поніс у спальню. Я навіть толком нічого не зрозуміла, як раптом опинилась на ліжку, а він ліг поруч, вкриваючи нас пледом.

— Ти доведеш мене до інфаркту так, - опинившись в його обіймах, сказала я.

— Тобі потрібно поспати, - знімаючи з себе худі, спокійно відповів він.

— Ти також виглядаєш втомленим..

— Не зміг заснути без тебе, Янголе, тому зараз будеш виправляти це, - прошепотів він, ніжно цілуючи мене в лоб.

Мурашки пробігли по моїй шкірі від його тихих, вимучених слів, і я відчула, як мене охоплює хвиля докорів сумління за те, що так легко була готова відштовхнути його.

— Ти злишся на мене? - прошепотіла я, легенько цілуючи його щоку, намагаючись вловити відповідь у його погляді.

— Вже ні, - відповів він з м'якою посмішкою. — Ти навіть не уявляєш, як сильно впливаєш на мене, сама того не усвідомлюючи, мила.

— Це так дивно..

— Що саме? - запитав Лео, проводячи рукою по моєму волоссю. Я часто ловила його на цьому жесті — він постійно торкався мене, але не лише в моменти близькості. Це було щось більше, ніби йому просто необхідно було відчувати, що я поруч.

— У перший день, коли я зустріла тебе… і зараз… пройшло всього два місяці, а все так змінилося…