Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

У день нашого знайомства я боялася його і прагнула втекти, не бажаючи мати з ним нічого спільного. А зараз він став моїм місцем спокою, моєю опорою. Лео завжди такий холодний і закритий із усіма навколо, і лише я бачу цю іншу, ніжну сторону, яка розкривається тільки для мене. Це усвідомлення змусило серце стискатися від тепла і трепету.

— Мг… була вередливою і такою залишилась, - хитро посміхнувся Лео, опускаючи руку на мою сідницю й злегка стискаючи.

— Вередлива? Я — вередлива!? Якщо я така проблемна, то можеш знайти когось більш слухняного! - відповіла я, кидаючи йому виклик.

У відповідь він різко вдарив мене по сідниці, і я закричала від несподіванки. Було боляче, але я не встигла сказати й слова, як його рука почала ніжно масажувати місце удару, залишаючи приємне тепло. Щось у цьому суперечливому відчутті — між болем і задоволенням — пробудило в мені хвилю захоплення. Мабуть, моя психіка точно не в порядку, якщо я знаходжу в цьому насолоду.

— Мене все влаштовує, моє неслухняне кошенятко, - відповів він з м'якою усмішкою. — Але я попереджав тебе про покарання, - його пальці знову стисли мою сідницю, наголошуючи на своїх словах. — Ще раз почую, що ти хочеш піти або щоб я знайшов когось іншого, і ця апетитна попка стане червоною.

Я спробувала відсунутися, але його руки залишалися на місці, впевнені й сильні.

— О, то тепер ти ще й погрожуєш? - кинула я йому виклик, піднімаючи брови. — Що, якщо я не буду слухняною?

Він посміхнувся, нахилившись ближче, щоб його голос звучав тихо, майже пошепки.

— Чому мені здається, що, якщо я просуну руку в твої трусики, то знайду тебе мокрою? - його голос був низьким і насмішкуватим, погляд — впевненим.

Я відчула, як щоки почервоніли, але намагалася не видати хвилювання.

— Не будь таким самовпевненим, - відповіла я, намагаючись говорити зухвало, але навіть сама відчула слабкість у власному голосі.

Лео злегка посміхнувся, ніби знав щось, що мені не під силу приховати. Його рука впевнено ковзнула вниз, торкаючись мого стегна, і повільно піднялася вище. Я затримала подих, але не зупинила його — ніби чекала на цей момент, навіть якщо й не хотіла цього визнавати.

— Справді? - запитав він, на мить зупиняючись. — Тобі варто бути чесною зі мною, мила.

— Я… я не… - намагалася я заперечити, але голос зрадливо затремтів.

Його пальці обережно просунулися під тканину, і я відчула, як серце шалено калатає, з кожним його рухом. Він дивився на мене з переможним блиском у очах, ніби читав усі мої думки.

— Ось, бачиш? - промовив він тихо, його голос пронизував мене наскрізь. — Твоє тіло не вміє брехати.

— Ми збиралися спати! - обурено сказала я, хоча мій голос був далекий від впевненості.

Лео лише засміявся, піднісши пальці, які щойно були в мені, до своїх губ і повільно облизуючи їх. У його погляді було стільки зухвалості, що мені перехопило подих. Боже, у ньому немає ані краплини сорому… але чому це виглядає так еротично?

— Засинай, мила, - прошепотів він, нахиляючись до мене й торкаючись моїх губ ніжним поцілунком.

Його пальці м'яко масажували мою шкіру голови, залишаючи відчуття тепла і безпеки. Я розчинилася в його дотиках, забувши про все інше, і відчувала лише спокій і щастя поруч із ним. У цей момент усі тривоги зникли, залишивши лише нас двох, занурених у тишу й спокій один одного.

Я прокинулася першою і поглянула на годинник. Пройшло майже три години, і вже починало темніти. Мені потрібно було повертатися додому, але так не хотілося залишати його… Лео ще спав, виглядав таким спокійним і безтурботним уві сні. Я не втрималася і провела пальцями по його волоссю, легенько прибираючи пасма з його очей.

— Янголе… - сонно прошепотів він, не відкриваючи очей.

— Вибач, я не хотіла тебе розбудити… - відповіла я, відчуваючи легкий сором, що порушила його сон.

— Я приймаю вибачення лише у формі поцілунків, - сказав він, і, не давши мені встигнути щось відповісти, притягнув мене до себе, саджаючи зверху і впиваючись гарячим, пристрасним поцілунком у губи.

Його дотик змусив мене тремтіти, але в той же час у серці з’явилася незрозуміла ревність, і, перш ніж я встигла обдумати це, слова вирвалися самі собою:

— Ти від усіх так вибачення приймаєш?

Лео відсторонився, трохи здивовано подивившись на мене, а потім усміхнувся тією хитрою усмішкою, яка завжди розбивала всі мої захисні мури.

— Звідки ця ревність, Янголе? - запитав він, проводячи пальцями по моїй щоці. — Ні, тільки від тебе. І це лише твій привілей.

— Мг.. видихнула я, не в змозі приховати слабку усмішку, хоча всередині все тремтіло.

— Моє маленьке ревниве кошенятко, - його губи ніжно торкнулися моєї шиї, і я не змогла стримати тихий, глибокий подих. — Залишся на ніч.

— Лео, я не можу залишити маму одну в такий період… - сказала я, злегка відвівши погляд. Вона потребувала мене, і хоча я хотіла залишитися тут, обов'язок перед нею був сильнішим.

Лео кивнув, його погляд став розуміючим, але він не відпустив мене.

— Добре, - тихо промовив він, проводячи руками по моїй спині. — Тоді дай мені трохи часу, щоб насолодитися тобою… і я відвезу тебе.

Його руки м’яко опустилися на мої стегна, він злегка стиснув мої сідниці, наче боявся, що я зникну. А потім його губи почали ковзати по моїй шкірі, залишаючи легкі, ніжні поцілунки. Він цілував кожну частину мене, до якої міг дотягнутися, і я відчувала, як у мені зростає хвиля тепла і бажання, змішана з відчуттям спокою, яке дарували його дотики.

Я м’яко обійняла його, злегка відхилившись, щоб подивитися йому в очі.

— І що ж ти робитимеш, коли я поїду? - запитала я, намагаючись приховати легку посмішку. — Витримаєш без мене до наступної зустрічі?

Лео посміхнувся, притягуючи мене ще ближче.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я не хочу відпускати тебе зараз, - прошепотів він, проводячи пальцями по моєму волоссю. — Можливо, проведу тебе до самих дверей твоєї кімнати, щоб виграти трішки часу.