Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— І що ж ти скажеш мамі? - усміхнулася я, уявляючи цю сцену.

— Скажу, що прийшов перевірити, чи справді вона виховала найпрекраснішу доньку в світі, - його очі блищали від іскринки жарту, але я відчула в його словах приховану ніжність. — А якщо пощастить, то залишуся у вас на чай.

— Лео, ти божевільний, - видихнула я, ховаючи обличчя в його грудях, сміючись.

Він притиснув мене до себе ще міцніше, з серйозністю в голосі, яка більше не лякала мене.

— Я просто не хочу втрачати ані хвилини з тобою, Аріель. Якщо це робить мене божевільним, то нехай так і буде.

Я підвела голову і наші погляди знову зустрілися. Його очі світилися справжніми, глибокими почуттями, від яких я не могла втекти.

Через годину ми вже під'їхали до будинку Девіда. Лео всю дорогу тримав мене за руку, і я докладала всіх зусиль, щоб знайти сили відпустити його, коли настав час прощатися. Але потрібно було йти.

— У вас не горить світло. Можливо, її навіть немає вдома, - сказав він, обертаючись до мене з легким сумнівом у голосі.

— Думаю, вона у себе. Її вікна виходять на іншу сторону, - чесно кажучи, я й сама здивувалася цьому, але не хотіла нервувати завчасно.

— Не ігноруй більше мої дзвінки та повідомлення, інакше плювати мені буде на етикет, і я опинюсь перед дверима твоєї кімнати.

Я не змогла не посміхнутися його впертості.

— Я більше так не робитиму, - прошепотіла я, м'яко поцілувавши його на прощання, і попрямувала до входу, кидаючи останній погляд через плече.

Зайшовши до будинку, я ввімкнула світло і покликала маму, але у відповідь була лише тиша. Було надто тихо, незвично. У домі не було навіть помічників, що здавалось дивним. Я піднялася на другий поверх, перевірила її спальню, потім обійшла всі кімнати, але ніде нікого не було.

Я дістала телефон і набрала маму, але слухавка мовчала. Що відбувається? Раптом мої думки перервав гучний стук у двері, що змусив мене завмерти. Серце затріпотіло, і я, невпевнено наблизилась до дверей..