Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Лео.
Я залишився чекати кілька хвилин, спостерігаючи, як Аріель заходить до будинку. Щось не давало мені спокою — мої інстинкти підказували, що щось не так. І коли світло почало вмикатися в кожній кімнаті, я вже не сумнівався. Не думаючи, я вийшов із машини і попрямував до дверей.

— Боже, Лео, ти налякав мене.. - мій Янгол схопилась за серце, вдихаючи.

— Світло почало вмикатися по всьому будинку, і я вирішив перевірити, чи з тобою все добре, - сказав я, заходячи всередину і пильно оглядаючи простір навколо.

Вона подивилася на мене з видимою тривогою.

— Мами немає, і я обійшла весь будинок… - тихо промовила Аріель.

Я обійняв її, відчуваючи, як вона тремтить у моїх руках.

— Мила, з нею точно все добре, - запевнив я, намагаючись вгамувати її тривогу.

— Тоді чому вона не відповідає на дзвінки? - прошепотіла вона, притискаючись до мене міцніше.

— Янголе, вона доросла людина, - сказав я, обіймаючи її і м'яко цілуючи в чоло. — Напевно, у неї були якісь причини. Повернеться і все тобі пояснить. А поки що я залишуся з тобою.

Аріель лише кивнула, але я бачив, що її тривога не зникала.

— Нікого з працівників також немає, - тихо промовила вона, озираючись навколо. — Це дивно…

— Йдемо, я хочу побачити твою кімнату, - сказав я, намагаючись відволікти її і злегка потягнувши за руку, ведучи наверх.

— І звідки ти знаєш, яка з цих кімнат моя? - запитала вона обурено, намагаючись не посміхатися, але я бачив, що цікавість і хвиля відволікання зробили свою справу.

— У мене є свої методи, Янголе, - відповів я з хитрою усмішкою, зупинившись перед дверима, які, як я здогадувався, вели до її кімнати.

Вона подивилася на мене з підозрою, але все ж відчинила двері. Кімната виявилася затишною, з нейтральними кольорами та ледь помітними деталями, які розкривали її характер. Арі опустилася на край ліжка, а я приєднався до неї, обіймаючи її за плечі.

— Дякую, - сказала вона, ніжно поцілувавши мене в щоку.

— За що?

— За те, що поруч. Ніхто не робив для мене стільки за усе життя, скільки робиш ти за останній місяць..

Її слова проникли глибоко в моє серце, і я відчув, як мене огортає тепло. Я м'яко торкнувся її щоки, вловлюючи кожен її рух, і нахилився, щоб поцілувати ці ніжні, неймовірно м'які губи.

— Я завжди буду поруч, - прошепотів я, розчиняючись у цьому поцілунку.

— Я поводила себе так жахливо з тобою.. - вона притулилася до моєї шиї, важко видихаючи, ніби кожне слово давалося їй нелегко.

— Янголе, ти просто захищалась, не думай про це, - мої пальці ніжно проводили по її волоссю, намагаючись відволікти.

— Щоб ти не міг ніколи пробачити? - моя Арі таке допитливе кошенятко, це завжди змушує мене посміхатись.
— Тобі? - легкий кивок, — Такого немає.
— Це неможливо, — заперечила вона, схрестивши руки на грудях. — У всіх є якісь принципи та межі.

— У мене вони теж є, - відповів я, нахиляючись ближче, — але не коли йдеться про тебе.

Я поцілував її маленький, мило зморщений носик, змушуючи її злегка посміхнутися.

— Я б не пробачила зраду або обман, - сказала вона, її голос звучав твердо. — Ніколи.

— Як і більшість людей, - погодився я, вдивляючись у її серйозний вираз обличчя.

— А ти б пробачив? - здивовано запитала Арі, піднявши на мене очі.

— Плануєш зраджувати мені? - спробував я відповісти з легкістю, але відчув, як щось стискається всередині мене від самої думки, що вона могла б захотіти когось іншого. Ця ідея була для мене нестерпною.

— Ні, звісно, ні, я.. насправді я думала, що асексуальна до тебе..

— Радий, що лише я зміг переконати тебе у протилежному, - відповів я, нахиляючись ближче і проводячи пальцями по її щоці. — Твої гарячі стогони повинен чути тільки я, і ніхто інший.

— Лео! - вона сплеснула руками і вдарила мене в бік, червоніючи до самих кінчиків вух. Її очі блищали то зніяковілістю, то обуренням, але я бачив, як куточки її губ намагалися втримати посмішку.

— Що? Я лише кажу правду, Янголе, - сказав я з усмішкою, обіймаючи її ще міцніше. — І це ще одна з причин, чому ти моя. Повністю.

— Ти невиправний, - пробурмотіла вона, але я побачив, як її погляд пом’якшав.

Аріель сіла мені на коліна, її руки м'яко лягли на мої плечі. Вона вже почувалася набагато вільніше поруч зі мною, але я все ще помічав ці моменти вагань у її рухах. Як от зараз. Її пальці злегка стисли тканину мого светра, і я вирішив поки тримати свої руки при собі, дозволяючи їй зробити перший крок і спостерігаючи за тим, що вона задумала.

— Які у тебе плани на найближчі п’ять років? — несподівано запитала вона, дивлячись на мене з цікавістю.

— Це співбесіда? — я не зміг стримати посмішку, побачивши, як вона нахмурила носик.

— Мені цікаво! - образливо надула вона свої неймовірні губки, і я ледь стримався, щоб не поцілувати їх прямо зараз.

— Добре, - провівши по її волоссю, я продовжив, — Закінчити університет і взяти на себе керування фірмою, переїхати у будинок за містом, яким скоро добудують разом із тобою, ну і звісно, одягнути тобі обручку на палець і помістити у тебе мінімум трьох наших дітей.

— Це не смішно! - вигукнула вона, але я бачив, як її щоки порожевіли. — Я ж серйозно тебе запитала.

— Це і є мої плани на найближчі 5 років, мила, - раніше я б і сам не повірив собі, але все кардинально змінилось.

— Дуже самовпевнено. З чого ти взагалі взяв, що я вийду за тебе? - запитала вона, намагаючись звучати зухвало, але її грайливий тон і ледь помітна посмішка видали її справжні почуття.

— Тобто, план із дітьми в силі? - відповів я, нахиляючись ближче і залишаючи легкий поцілунок на її шиї.

— Лео… - вона шумно видихнула, її голос злегка затремтів. — Ми… у мене в кімнаті.

Я зупинився на секунду, вдивляючись у її очі, і ледь помітна тінь сумніву розтанула в її погляді, коли я нахилився ще ближче.