Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

— Чудове місце, щоб почати втілювати мій план у реальність, - прошепотів я, усміхаючись проти її шкіри, і вона лише глибше вдихнула, намагаючись знайти слова. 

З першого поверху почувся звук відкривання дверей, і Аріель різко піднялася з ліжка, змушуючи мене засміятися.

— Це мама! Тобі потрібно піти! - вона подивилася на мене з такою панікою, що я ледь стримався, щоб не пожартувати.

— Хочеш, щоб я вистрибнув із другого поверху, Янголе? - відповів я тихим, але жартівливим тоном, насолоджуючись її реакцією.

— Говори тихіше! - гаркнула вона пошепки, метушливо оглядаючи кімнату. — Сховайся десь, я потім виведу тебе…

Я підняв брови, ледь не розсміявшись від її серйозного вигляду.

— Ти ж це не серйозно? - я схилив голову на бік, спостерігаючи за її спробами знайти мені схованку. — Я думаю, якраз настав час познайомитися.

Вона різко повернулася до мене, її очі широко розкрилися.

— Ти збожеволів?! - прошипіла вона, нервово жестикулюючи. — Моя мама… вона… вона не готова до цього!

— А ти? - я підійшов до неї, взявши її обличчя в свої руки, і посміхнувся. — Чи, може, ти не хочеш, щоб вона знала про мене?

— Вона знає про тебе… - тихо відповіла Аріель, опустивши погляд. — Але вся ця ситуація з Девідом… це не найкращий момент, Лео…

Я відчув, як напруга в мені наростає, і мої пальці мимоволі злегка стисли її щоки.

— Я до цього не причетний, - сказав я твердо, дивлячись їй прямо в очі.

— Я вірю тобі, - швидко відповіла вона, вловивши моє роздратування. Її голос був м’яким, майже заспокійливим. — Але моя мама… вона не знає тебе. І якщо вона почне щось підозрювати чи переживати, це тільки ускладнить усе.

Я вдихнув глибше, намагаючись заспокоїтись. Її слова мали сенс, але всередині мене все ще вирувала образа через те, що ця ситуація з Девідом постійно нависала над нами, як темна хмара.

— Я розумію, - сказав я після паузи, торкнувшись її чола своїм. — Але хочу, щоб ти знала: я тут не для того, щоб створювати тобі проблеми. Я тут, щоб бути поруч із тобою, завжди. І якщо це означає трохи почекати, поки твоя мама зможе довіряти мені, я готовий.

Вона видихнула і поклала свої руки поверх моїх.

— Дякую, Лео, - тихо сказала вона. — Я знаю, що ти стараєшся для мене. Просто дай мені трохи часу.

Я кивнув, поцілувавши її ніжно в лоб, і відійшов на крок.

— Добре, Янголе. Але знай: якщо я відчую, що тебе щось загрожує, я не чекатиму.

— Все буде добре, - сказала Арі, перш ніж спуститись вниз.

Аріель.
Я спустилася вниз, намагаючись опанувати себе. Серце шалено калатало, і останнє, чого я хотіла, — щоб мама зіткнулася з Лео. Я не уявляла, як пояснити їй все так, щоб уникнути скандалу.

— Мама! - вигукнула я, намагаючись звучати спокійно, але голос все одно злегка тремтів. — Я не могла додзвонитися до тебе, де ти була?

— У банку, - коротко відповіла вона, відкриваючи бар і наливаючи собі коньяк.

Я застигла на місці. Мама ніколи не пила. Навіть на свята вона максимум дозволяла собі ковток шампанського, і це завжди було радше формальністю. Побачивши, як вона наливає собі коньяк, я відчула, як усередині піднімається хвиля тривоги.

— Ти ж не п’єш… - промовила я, повільно наближаючись до неї.

— Сьогодні особливий випадок, - відповіла вона сухо, піднімаючи келих до губ. Її руки тремтіли, і я зрозуміла, що щось не так.

— Що сталося? - запитала я, ледве стримуючи себе, щоб не запанікувати.

Мама опустила келих і подивилася на мене з якимось сумішшю втоми й безвиході в очах.

— На всі рахунки наклали арешт.

Її слова прозвучали як громовий удар. Я відчула, як холод пробігся по моїй спині. В голові закрутилися сотні питань, але жодне з них не здавалося правильним.

— Що? Як це… чому? - прошепотіла я, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Мама лише похитала головою, відставляючи келих і сідаючи на диван.

— Девід. Його справи… і тепер це зачепило й нас.

Я відчула, як земля ніби йде з-під ніг. Це все ставало набагато гіршим, ніж я могла собі уявити.

— Ти маєш на увазі усі рахунки? Наші також?

Мама кивнула, і її очі наповнилися слізьми.

— Так, мені так шкода, сонечко… - вона зітхнула і схилила голову. — Але це означає, що за твоє навчання ми не зможемо заплатити.

Її слова прорізали мене, як ніж. Я стояла, завмерши, не знаючи, що сказати. Всі плани, всі мрії, які я мала, тепер здавалися такими далекими й недосяжними.

— Але як таке могло статися? -  нарешті вирвалося в мене. — Це ж не наші проблеми, це… Девід.

Мама обхопила голову руками, її плечі затремтіли.

— Я довіряла йому, - тихо промовила мама, її голос тремтів від розпачу. — Клянусь, рідна, якби я знала, що це станеться…

Я побачила, як вона опустила голову, ніби не могла витримати власного сорому. Її плечі затремтіли, і це видовище розбивало мене.

— Ти не винна, - сказала я, нахиляючись і міцно обіймаючи її. Її тіло здавалося таким крихким у моїх руках, і я лише хотіла зробити все, щоб вона відчула хоч трохи спокою. — Ми не могли цього передбачити. Це не твоя провина, мамо.

Мама обхопила мене руками, ніби боялася відпустити.

— Як ти можеш бути такою сильною? - запитала вона, притискаючи голову до мого плеча. Її голос звучав приглушено, але я відчула в ньому щиру вдячність.

— Тому що ти навчила мене цього, - відповіла я, злегка гладячи її по спині, намагаючись заспокоїти. — Ми разом, і це головне. Ми знайдемо спосіб вийти з цього.

— Аріель, пообіцяй мені, що будеш сильною і ніколи не дозволиш жодному чоловікові затягнути тебе у щось подібне, - мамин голос був тихим, але наполегливим, майже благальним.

Мої думки мимоволі повернулися до Лео. Але ж він не Девід. Він зовсім інший. Він би ніколи не використав мене… ніколи б не втягнув у щось подібне. Правда?