Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Ганна абсолютно точно зрозуміла, навіщо ця напівоголена дівиця завітала в будинок Громова. Її наміри були більш ніж прозорі, як і вбрання, в якому вона з'явилася. Однак Ганна не могла не помітити деякого збентеження на обличчі господаря в цей момент. Невже зухвала гостя приїхала раніше призначеного ними часу?

Відчуваючи, як до щік підступає жар сорому, Ганна поспіхом підхопила свою тарілку й прилади. Зараз їй найменше хотілося стати випадковим свідком того, що відбувається. Опустивши очі в підлогу, вона квапливо піднялася з-за столу і поспішила геть із вітальні в ту частину будинку, в якій їй найліпше місце - на кухню.

Ганна відчула, як її переповнює суміш суперечливих емоцій - збентеження, розчарування, навіть легку образу. Різким рухом вона висипала у відро для сміття майже недоторканий салат зі своєї тарілки.

Необхідно було терміново чимось зайняти руки і голову, щоб не думати про те, що зараз коїться у вітальні. Ганна почала гарячково наводити порядок на кухні, ніби тільки ідеальна чистота могла прогнати настирливі думки.

Будь-який сторонній шум відволікав від необхідності знову бачити картину, як Громов обіймає цю юну, практично оголену красуню. Її дратувало власне бурхливе обурення з приводу побаченого. Ну прийшла до нього жінка, і що з того? Це його особисте життя, його право проводити час так, як він забажає. Зрештою, Громов - розлучений вільний чоловік, і цілком природно, що в нього є певні потреби. А вона, по суті, всього лише його служниця, працівниця за наймом. Їй не слід було так емоційно втягуватися.

Але варто було Ганні поглянути на Громова, поруч із яким немов гнучка змія звивалася майже оголена дівчина, як її серце пронизала хвиля жахливих спогадів. Перед очима проти волі постала картина, колись коханий чоловік із молодою коханкою в обіймах. Ганна досі гостро відчувала те пекуче почуття приниження, коли повернувшись додому після виснажливих змін у ресторані, вічно втомлена, вичавлена, як лимон, буквально замордована на роботі заради сім'ї, почула від чоловіка: я від тебе йду до іншої, і ти сама в усьому винна.

Ганна настільки занурилася в себе і думки про те, що старші чоловіки віддають перевагу молодшим жінкам, настільки поглинули її, що помітила присутність Громова на кухні, тільки коли він взяв за зап'ястя і промовив:

- Аня, залиш прибирання. Уже пізно, і, напевно, тобі вже час додому.

Відсутнім поглядом вона подивилася на нього, відчуваючи, як нервова туга підкочує до горла. «Яка ж я дурепа! Треба було одразу піти з цього будинку, щойно зрозуміла, що він збирається зайнятися сексом, а не прибираю на цій чортовій кухні!»

- О, звісно, - зніяковіло пробурмотіла Ганна, опустивши очі. - Я вже йду. Гарного вечора.

Вона почувалася геть розгубленою, навіть голова злегка паморочилася. Ганна зробила крок убік від Громова, але він утримав її, міцно стиснувши зап'ястя. Вона здивовано втупилася на його пальці.

- Водій відпросився. Сьогодні я тебе відвезу, - пролунав його голос.

- Ні, дякую, не потрібно, - ввічливо відмовилась Ганна, звільнивши руку. - Я візьму таксі. А на тебе, здається, дівчина чекає?

Громов важко зітхнув:

- Ах, це... Вибач за ганебну виставу. У мого друга дивне почуття гумору. Він надіслав мені стриптизерку, щоб змусити мене наче як сумніватися.

 Ганна не хотіла видати своє здивування, але, напевно, в її погляді все ж таки промайнуло швидкоплинне здивування, тому що помітивши це Громов додав:

- Мене не приваблюють легковажні красуні, я шукаю в жінці зовсім інше.

- Ти ж розумієш, що зовсім не зобов'язаний мені щось пояснювати? - запитала Ганна, намагаючись приховати хвилювання і зупинити його, бо ситуація складалася неоднозначна.

- Я знаю, - трохи розгублено відгукнувся Громов, заглядаючи в її бездонні очі зі щирістю, на яку був здатен у той момент. - Але чомусь відчув гостру необхідність, сказати тобі про це...

Ганна раптом зрозуміла, що їй стало легше дихати, а нудотне хвилювання, що скручувало все нутро, відступило. Його слова, хоч і несподівані, але чесні й відкриті, немов пробили пролом у стіні, що відділяла її від нього.

- Уже пізно, - нагадала вона, намагаючись виплутатися з павутиння цієї незручної, на її думку, ситуації, - Мені час додому.

Вона підхопила свою сумочку і кофту, і стрімко вийшла через двері кухні на вулицю. Громов щось сказав шкандибаючому за ним Мишкові, а потім швидко зачинив двері і поспішив слідом за Ганною.

- Я відвезу тебе, - сказав він наганяючи її. У його голосі звучала незвична строгість, майже наказовий тон.

Ганна розгублено спостерігала за Громовим, не знаючи, як реагувати на цю раптову впертість із його боку. Він підійшов до свого величезного чорного позашляховика преміум-класу і галантно відчинив перед Ганною пасажирські двері. Лакований металевий корпус автомобіля відбивав вуличні ліхтарі, відкидаючи відблиски на акуратно підстрижений газон перед будинком. Олег жестом запросив Ганну зайняти місце на пасажирському сидінні. У його рухах відчувалася впевненість людини, яка звикла розпоряджатися і зустрічати покору.

- Олеже, я ж тобі вже сказала, що візьму таксі! - вигукнула вона, ледь стримуючи роздратування.

Їй було геть нестерпно перебувати поруч із ним, страждаючи цим дивним, всепоглинаючим бажанням - хоча б на мить торкнутися його шкіри хоча б кінчиками пальців.

- Не вигадуй, - відмахнувся він. На його обличчі промайнув якийсь новий, незнайомий Ганні вираз. - Я не відправлю тебе вночі з яким-небудь сумнівним типом.

«Нехай везе, - розлютившись, вирішила про себе Анна, сідаючи на м'яке шкіряне сидіння. - Що мені битися з ним і сперечатися через це».

Внутрішнє напруження знову сковувало Ганну, коли вона крадькома кинула погляд на Олега, який сідав за кермо. Нервно смикаючи ручки сумки, вона відчувала, як незручна тиша, повиснувши в повітрі, ставала дедалі гнітючішою. Олег же, не промовивши ні слова, зосереджено вів машину, його погляд був спрямований на дорогу.