Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Половина шляху до будинку була вже позаду, коли Громов, кинувши короткий погляд на Ганну, вимовив:

- Аню, я помітив, ти чимось дуже засмучена. Чи можу я тобі чимось допомогти?

У його голосі чулися нотки щирої стурбованості. Громов уважно подивився на Ганну, трохи скинувши швидкість, щоб не упустити її реакції.

«Твої дивні випади! Ось що мене турбує - хотілося відповісти їй, але замість цього вона стиснула пальці на ремінці сумочки, намагаючись впоратися з емоціями.

- Ні. Все добре. Просто трохи втомилася.

Він проїхав перехрестя, уважно стежачи за потоком машин, і виїхав на проспект, після чого сказав:

- Тоді моє прохання, можливо, буде вельми доречним.

Ганна втупилася на нього, намагаючись зрозуміти, що він задумав.

- Прохання? - перепитала вона трохи хриплуватим голосом, вперто ігноруючи раптово пересохле горло.

- Так. У мене до тебе є одне невелике, але дуже цікаве прохання, - вимовив він, багатозначно помовчавши. - Я дуже сподіваюся, що ти не відмовиш, адже це дуже важливо для мене. - Наближається фатальна для Іри річниця. У такі моменти вона особливо вразлива, і я намагаюся підтримати її, відволікти від важких думок. Я подумав, що похід у спа-салон, шопінг і все таке могли б їй допомогти. Але одна вона туди не піде.

Ганна не дала йому договорити, випередивши його:

- Ти хочеш, щоб я склала їй компанію?

Олег кинув на неї швидкий погляд і кивнув:

- Саме так. Я знаю, як важко Ірі в цю пору року. А з тобою вона зможе по-жіночому розслабитися і відволіктися. Усі витрати я беру на себе.

Його голос звучав дуже серйозно і проникливо. Анна розуміла, що для Олега підтримка Ірини в цей період дійсно важлива, але все ж похитала головою:

- Вибач, Олеже, але я змушена відмовитися.

Олег насупився:

- Чому? Ти ж зможеш купити собі все, що забажаєш: косметику, одяг, аксесуари. Усе за мій рахунок. Я всього лише хочу, щоб ви з Іриною добре провели час. Невже це для тебе проблема?

- Ось тому я й не можу погодитися, - твердо відповіла Ганна. - Я не звикла гуляти за чужий рахунок.

У її голосі не було ні краплі кокетства чи образи, тільки тверда і непохитна позиція.

Олег відкрив було рота для заперечень, але Ганна, випередивши його, вимовила:

- Я розумію, що Іра зараз у складній ситуації, - сказала вона зі співчуттям у голосі. - Але я не впевнена, що зможу їй допомогти. Я не психолог, і я не знаю, як їй...

Олег перебив її, його голос звучав схвильовано:

- Послухай, Ганно, я не прошу тебе вирішувати її проблеми. Мені просто потрібно, щоб хтось був поруч із нею, не давав їй замикатися в собі. І ти - ідеальний кандидат.

Він пильно подивився на неї, в його очах читалося благання.

- Іра тобі довіряє, - продовжив він. - Вона тобі відкрилася, як нікому іншому. Будь ласка, не відмовляй їй у підтримці.

Ганна задумалася. З одного боку, їй не хотілося вплутуватися в чужі проблеми. З іншого боку, вона не могла заперечувати, що Іра їй симпатична. І їй було шкода дивитися, як та страждає.

- Добре, - нарешті вимовила вона, рішуче. - Я згодна.

У цей момент між ними промайнула незрима іскра, ніби їхнє рішення стати підтримкою Ірі зблизило їх.

- Спасибі, Аню! - вигукнув Олег, полегшено зітхнувши. - Я знав, що ти не відмовиш.

Він обдарував її широкою, променистою посмішкою, в якій прозирало стільки щирої вдячності й душевного тепла, що Ганна мимоволі замилувалася ним, забувши на мить про все на світі. Зморшки щастя розбіглися від куточків його очей, надаючи обличчю хлоп'ячий, безтурботний вираз. Вона немов побачила Олега іншим - відкритим, таким, що випромінює життєву енергію і якусь безпосередню привабливість.

- Ти дивовижна, - промовив він, кинувши на Ганну теплий, проникливий погляд. - Далеко не кожна жінка здатна на таку душевність, таке співпереживання.

У його голосі звучало стільки щирості й захоплення, що тілом Ганни розлилася гаряча хвиля розгубленості.

- Будь ласка, не змушуй мене червоніти, - пробурмотіла вона. - І якщо я завтра проведу день з Ірою, то хто нагодує тебе?

Олег одразу ж ухопився за можливість, що з'явилася:

- Я заїду за тобою після того, як ви з Ірою нагуляєтеся.

Ганна тихо зітхнула. Невимушена фамільярність у тоні Олега і ця нова, незвично тепла манера спілкування з нею змушували почуватися вкрай ніяково. Вона відчувала, як його життя затягує її у свій вир, не даючи можливості дотримуватися дистанції. За прикро короткий проміжок часу Громову якимось дивним, незрозумілим чином вдалося підпорядкувати собі її норовливий, незалежний характер.

Ганна з тривогою усвідомлювала, що з кожним днем, проведеним у його будинку, невидимі нитки симпатії дедалі сильніше обплутують її, стягуючи задушливою петлею до невідомого майбутнього.

Вона крадькома кинула погляд у бік Олега, помічаючи його впевнений профіль і розслаблену позу. У його очах читався неприхований інтерес, а губи розтягувалися в ледь помітній, але звабливій посмішці. Здавалося, він абсолютно не дивувався їхній відвертій розмові, тоді як Ганна буквально фізично відчувала хвилі його чоловічої чарівності, які надходили від нього.

Їй відчайдушно захотілося якнайшвидше вибратися з цієї ситуації, переступити поріг своєї квартири і залишитися наодинці з собою, щоб зібратися з думками і розібратися у своїх почуттях.

Ганна з полегшенням помітила, що вони в'їхали в знайомий район, де розташовувався її будинок. Повз них проносилися сірі багатоповерхівки, дитячі майданчики, крамнички з різнокольоровими вивісками. Скориставшись моментом, вона висловила своє прохання:

- Олеже, будь ласка, зупинись тут, біля тротуару. Не потрібно під'їжджати до самого під'їзду, а то сусіди можуть непотрібні висновки зробити.

Зробивши коротку паузу, вона додала:

- Уранці я поїхала на одній машині, а ввечері повертаюся на іншій.