Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Кохана, я вдома! — долинає до моїх вух неочікуваний вигук, від чого я здригаюсь і майже гублю олівець, що так і хоче вислизнути з лещат моїх пальців. 

Невже Харитон вже повернувся з роботи? Лише о пів на шосту, а він зазвичай повертається пізніше. Так рано на нього не чекала... Але що поробиш. Доводиться відкласти інструмент для малювання й вийти зі спальні. А там на мене вже чекає чоловік, з усмішкою до вух і букетом рожевих троянд... Щось підказує мені, що скоро буде мені весело. Якщо Харитон усміхається отак, та ще й грає своїми густими бровами, то це означає лише одне — у нього якісь "грандіозні плани".

— Кохана, сьогодні п'ятниця. Ти не забула? — підступає він ближче до мене та хитро мружиться.

— Пам'ятаю, — лаконічно відказую, приймаючи букет, і зітхаю подумки. Здається, я знаю, про що він мені скаже.

У нас із Харитоном домовленість. Щоб моя інтровертна натура вживалася з його екстравертною, з понеділка та до четверга, включно, в нашій квартирі тиша. Якщо Харитону хочеться веселощів, то він може піти кудись в гості або розважальний заклад — я його не тримаю в чотирьох стінах. Але сама я рідко коли складаю йому компанію в ці дні. Винятком є хіба що якісь святкування. А от п'ятниця, субота та неділя — це в нас, так звані мною, дні відчинених дверей. Так було минулого тижня й от, гадаю, і цього буде...

Харитон, щоб не мучити мене інтригою, вже за мить промовляє:

— У мене крутезна ідея! Я хотів спочатку запросити, як і минулої неділі, Андрія з Діаною до нас, і щоб ви щось смачненьке приготували. Але я дізнався сьогодні, що Руденки придбали нове авто! І що це означає?

Не розділяю радощів чоловіка та, навіть, не усміхаюсь. Але щось сказати, все ж таки, доводиться:

— Кого ще хочеш покликати, щоб "обмити" нову залізяку Руденків?

— Вовку з Настею.

Я невдоволено цокаю язиком. Вовка — кревний друзяка мого чоловіка. Втім, як і Андрій. Але, якщо з Андрієм вони відпочивають разом культурно, то коли Харитоша вкупі з Вовкою — вони неодмінно щось втнуть і втраплять у пригоди. Тому, перспективи такої компанії, ясна річ, нині мені не подобаються.

— Що таке, кохана? Ти не згодна? Що, таким гостям, як Вовка ми вже й не раді? Ну так, це ж не інтелігенти-Олександри, — одразу помічає мою невдоволеність кароокий брюнет і якось двозначно реагує.

Це вже вдруге від початку тижня він дорікає мені моїми ж словами про Сашу. Такі згадки дещо починають мене непокоїти... Бува, Сашко нічого зайвого Харитону не нашепотів за моєю спиною?.. А втім, не думаю. Саша не міг опуститися до такого. Хоч я й не настільки добре його знаю, щоб ось так бути певною, але не думаю, що він здатен на таку підлість. Та й Харитон ось такими фразами не обмежився б, якби дізнався, що в мене з його товаришем був роман.

— Зовсім ні. Я просто здивована, — не бажаю бути щирою, бо не хочу накликати сварку. — Хіба Вовка з Настею не розбіглись? — знаходжу, що запитати.

— Вже помирились. То що? Я покличу їх усіх?

Даю собі хвилину мовчання, щоб все обміркувати.

З Андрієм і Діаною я легко знаходжу завжди спільну мову, а от із Вовкою та його Настею, яка вже тричі, виходить, кидала парубка — це зробити складніше. Та Настя взагалі якась дивна. Скільки з нею не перетиналась, а вона постійно до когось, то ревнує Вовку, то в чомусь його дорікає. Проте, до інших, як і до мене, вона все ж лояльно ставиться. Це тільки її постійне клювання мозку Вовки робить нерви усім... А втім, він сам це дозволяє, тож, хто йому лікар.

— Добре. Клич, — зрештою даю свою згоду. — А що приготувати для вечора "обмивання"? Я для тебе на вечерю приготувала салат з курятиною та ананасом і картоплю запекла, але цього ж буде недостатньо.

— Чому ж? Думаю, таке меню згодиться. Попрохаю хлопців щось теж принести, — вражає мене чоловік рідкісною заявкою.

— То мені нічого не готувати?

— Якщо дуже хочеться, то закуски можеш якісь організувати на швидку руку... О, точно! Я б залюбки з'їв твоїх брускет з беконом! Та й з креветками та авокадо б теж...

Зітхаю, почувши побажання та побачивши сумну мармизку чоловіка. А втім, які ж це побажання? Це прямий та товстезний натяк!

— Добре, приготую твої брускети. Тільки якщо за креветками та беконом зганяєш, — корюсь такому повороту подій.

На обличчі Харитона одразу вмикається усмішка, що вуличний ліхтар о п'ятій ранку.

— А я вже все придбав! Все на кухні! До речі, якщо вже закуски будуть, то може б ще й м'ясного чогось приготувати? Як щодо запеченої качки? Її я теж купив, — ще раз вносить корективи у меню знавець моїх кулінарних здібностей. Але й після цього він відкриває рота та додає: — Ну й, щоб вже для краси, швидкий банановий пиріг зі сметанною заливкою приготуй. Гаразд? А то ж який стіл без чогось солоденького?

Дивлюсь на свого благовірного широко розплющеними очима. Так і хочеться пожартувати у стилі: "Це повний перелік страв? А чи не мало?" Втім я стримуюсь. Від гріха подалі...

І ось знову я на кухні. Спершу займаюсь пирогом, потім брускетами, а м'ясо залишаю наостанок. А у проміжках між готуванням домальовую своє творіння олівцями.

Гості мали б зійтись ближче до восьмої, тому я все роблю не поспішаючи. Зрештою, навіть отримую від процесу задоволення. За моїми власними підрахунками, у мене навіть, мав би залишитись час на догляд за собою. Душ, зачіска, легкий макіяж...