Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Але, щось іде не за планом і перші пташки прилетіли до нашої господи, щойно на годиннику стукнула сьома. Ними були Вовка з Настею.

— Кохана, Вовка раніше примчав, бо, виявляється, у нього до мене є одна справа. Ти не проти, якщо ми на пів годинки десь відлучимось? Розважиш Настю? Між іншим, вона вагітна й саме тому вони з Вовкою знову разом, — дивує мене вкотре за день чоловік, щойно гості перетнули поріг нашого дому.

Мені ж такі перспективи на надто подобаються, бо якось все це сумнівно. Проте те, з якою ніжністю Харитоша цілує мене в щічку, змушує моє серденько піти на компроміс... І це з урахуванням того, що події останнього тижня не виходять з голови. Щось підозріле відбувається. Від Сашка я дізналась про намір Харитона придбати авто, але він сам про це ні слова не сказав. А тепер раптова зміна автомобіля у Руденків... Замислююсь над тим, чи, бува, не сюрприз для мене хоче зробити чоловік? Може "обмивати" будемо авто не наших друзів, а наше власне?

— Тільки не затримуйтесь, — врешті-решт даю дозвіл коханому.

Щойно чоловіки йдуть, Настя заходить до мене на кухню.

— Ого, а в тебе тут так смачно пахне! Що, Харитончику мало ресторану, він і вдома всім керує? Оце тобі так "пощастило" з чоловіком.

Зверхнє висловлення зеленоокої Насті частково мене обурюють, але частково й ранять.

— Я люблю готувати. Це моя пристрасть. Тож я за власним бажанням цим займаюсь, — відповідаю, саме виймаючи пиріг із духовки.

— Страшна ти жінка. Я б так не змогла. Я і кухня — це несумісні речі. До речі! А ми ж роли привезли! А точніше, кур'єр доставки це зробить. Дуже скоро... Я замовляю постійно роли в одному місці. Можу порадити. Неймовірно смачні!

— Я не люблю японську кухню. Та й доставкою їжі ми не користуємось, — відрубую й цього разу.

— Все ясно...

Після моїх слів Настя розуміє, що настрою на бесіди я не маю, тож мовчки сідає скраєчку за стіл, щоб не заважати. Однак, Настя не може довго спостерігати мовчки за тим, як я роблю останні маніпуляції з качкою, перш ніж відправити її засмагати. Дівчина з каштановим волоссям по лопатки та гострим поглядом, знову штовхає репліку:

— А в тебе дійсно талант. Таке враження, ніби я кулінарне шоу дивлюсь.

— Дякую за оцінку мого старання, — відказую неохоче коментаторці.

— Сказала так, наче я тобі щось погане зробила. Анжеліко, я це щиро кажу. Ти розумничка.

Похвала Анастасії дещо мене приводить до тями. Сама не розумію чому я до дівчини так неприязно спершу відреагувала.

— Дякую... Вибач, якщо що. Я дещо емоційно нестабільна останнім часом, — не кривлю душею.

— Гормони?

— Здається, — відповідаю туманно. А сама замислююсь.

Настя вагітна! От тому мене вона й злить. Після зустрічі з Сашком я знову почала ловити флешбеки своєї психічної травми. Знову нічні кошмари, терапія... Втім, цього разу все не так погано і я ще тримаюся без снодійного. Тож, бувало й гірше. Моя психотерапевтка, якій я розповіла всю правду про Олександра та його візит, відмітила те, що я ще гідно тримаюсь. Олеся Богданівна навіть висловила припущення, що відверта розмова з колишнім коханцем посприяла моєму поступовому одужанню.

— А що це в тебе? Ти малюєш? — зненацька змушує мене випірнути з роздумів Настя, котра помічає мій малюнок, який я досі й не закінчила.

— Це... Малювання для мене, як терапія, — зізнаюсь, поки гостя роздивляється мого янголятка на папері...

— Ти досі працюєш із психотерапевтом? — цікавиться ще каштановолоса, адже їй було відомо про мої сеанси, свідком яких вона одного разу стала.

— Так. Ще працюю час від часу.

— Щось довго... І вона радить тобі в якості терапії займатись готуванням і малюванням?

— Так. Займатись тим, що мене заспокоює і що я люблю.

— А чим ще ти любиш займатись?

— ...Читати книги, — обміркувавши хвилину питання, поспішаю дати відповідь.

Та, чомусь, гості все мало та мало. Ймовірно, нудно їй і хочеться розмов.

— А є щось таке, чим ти не займаєшся, але хотілось би?

— Чому питаєш? — спантеличено дивлюсь на Настю. — Ти теж вже встигла стати психотерапевтом і хочеш на мені попрактикуватися, тому шукаєш недопрацювання мого спеціаліста?

— Просто цікаво... Але, якщо чесно, — якось дивно промовляє панянка. — Ми з тобою не близькі подруги, Анжеліко, але мені тебе шкода. От чесно. Знаєш, дивлюсь на тебе і хочеться обійняти. Я не знаю чому ти пішла у психотерапію, але мені здається це через Харитона. Він, якби так сказати, дещо аб'юзер. Це видно. Посадив тебе вдома, змушує готувати. А з розваг у тебе література та деяка творчість. Але де життя? Поки Харитон живе у своє задоволення, ти поруч із ним в'янеш.

Почуте остаточно починає мене гнівати.

— Настю, яке ти право маєш так судити про мене та Харитона?! Будь ласка, звільни кухню. Я не хочу з тобою розмовляти, — намагаюся говорити стримано, попри емоційну напругу всередині, та не дивитися на гостю.

— А я б з тобою поговорила, — підводиться зі свого місця шатенка.