Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

–О...Вона...

–Померла з рік тому.

–Мені дуже шкода, люба.

–Вибачте, я не мала казати про це на весіллі.

–Все гаразд, ніколи не вибачайся за свої почуття, тому вони і є у людини, щоб відчувати!

Вона посміхнулась мені і міцно обійняла. Трохи пізніше, коли ми повернулись за стіл на десерт, ми обговорювали кінематограф і тут Метту було багато чого коментувати. Я трохи відволіклась від своїх переживань і, дивлячись на Чарлі, що зрідка цілує дружині руку чи шию, звернула увагу, що Кріс мав рацію: це ідеальне подружжя, до якого хотілось прагнути, втім таких, на жаль, одиниці. Грала Sparring Partner, я обожнювала цю пісню, Метт підспівував, підморгнувши мені. Дарлінґ запитувала щось про Кріса, і я задумалася. Мені здавалося, що я проводжу з ними більше часу, ніж сам Кріс. Він просто пив шампанське вдалині, легко посміхаючись мені. Якщо під час Sparring Partner, я себе стримала, то коли заграла Via Con Me, мене ніщо не могло втримати від танців. Хто мене підтримав? Звичайно ж Метт. Ми бурмотіли слова ламаною італійською, реготали від того, що в підсумку виходило і намагалися дуже елегантно (насправді не дуже) рухатися. Я не хотіла, щоб цей день закінчувався, такий гарний був піаніст і співак, навіть струнний квартет, який я не дуже люблю, був чудовим. Та все в цьому вечорі було добре. Навіть коли гості по одному прощалися протягом урочистості, ми ніяк не могли розпрощатися, коли зібралися розходитися, я ніби прощалася назавжди. Мені навіть плакати хотілося. Дарлінґ і Чарлі не могли відпустити мене, а я їх. Вони взяли з мене обіцянку, що я приїду восени. А я погодилася. Може, я скажу їм правду, що ми з Крісом не разом, і що все це жахлива помилка і дурний жарт, але поки що... поки що я просто хочу насолодитися цим теплим почуттям спорідненості, яке завжди було мені чуже. Коли ми їхали назад, Метт був за кермом, Кріс інколи так на мене дивився, що мені хотілося перепитати, в чому справа. А потім мовчки взяв мою руку і не відпускав, поки ми не приїхали в аеропорт. Я втримала посмішку, хоча в душі потеплішало.

Мені подобалося їхати в машині. Я завжди любила це. У вікно заглядало сонце, що сідало. Трава ще зберігала денне тепло, але повітря повільно охолоджувалося. Навколо ще пахло сонячним світлом, літнім вечором і відпочинком. Я почувалася розслабленою і дуже натхненною. Я ширяла, у цьому небі повному маленьких сизих хмар, у цьому літньому вечорі, тримаючи Кріса за руку. У літаку ми з Меттом не могли припинити обговорювати танці і смішні коментарі Чарлі. Потім Метт поїхав до себе, а я захотіла додому, запросила Кріса, він був не проти, я увійшла в квартиру і, розбувшись, пішла на кухню ставити чайник. Я залила каву в чашки, і якраз несла її у вітальню. Кріс підійшов до мене, спершись на одвірок, крутячи в руках якийсь конвертик.

– Хто така Вероніка, і чому вона підсовує тобі запрошення на своє весілля під двері?

Я голосно поставила чашки на стіл, обливаючи собі руки окропом. Розслабленого натхненного настрою, як і не бувало. Нашвидкуруч відтерши руки об свої домашні джинсові шорти, я схопила конверт і полетіла до дверей.

– Ей! – голос мій захрипів від гніву. – Ві?!

Вона визирнула з–за рогу.

– Що це за херня? – показуючи конверт, запитала я, мене так трусило від гніву, що я відчувала, як волосинки на шиї встають і лягають назад.

– Що ти робиш у квартирі Лів? – здивувалася вона.

– А що ти робиш зі своїм життям? Яке весілля?

– Я відправила тобі таке саме. Це передай Лів.

– Навіщо?

– Це була не моя ідея. Я взагалі не хотіла тебе запрошувати, але Трент хотів, щоб ти теж була там.

– Ага, якщо мучити то напряму.– бурмотіла я.– Кому з вас, малолітні недоумкуваті маразматики–ідіоти, взагалі спало на думку одружитися?

– Я так і знала, що ти не зрозумієш. Не ти, так Лів.

Вона розвернулася.

– Не смій називати її імені. Ти її не знала, і зверталася до неї тільки за

потреби, невдячна ти ідіотко!

Ві обернулася.

– Що означає "не знала"?

– Вона померла. Більше року тому. – мій крик відбився від стін і вуха мої ніби заклало, наче від перепаду тиску, я взяла себе в руки і втупилася на Вероніку.– А ти ні сном, ні духом, так?

– Що? – здивовано підняла брови вона.– Мені навіть ніхто не сказав... Як... померла?

– Так. Її більше немає. Як і твоїх мізків. Господи, треба ж бути такою ідіоткою, а? Іноді дивуюся тому, що ми в спорідненості. Матері сказала?

– Так.

– І що вона?

– Ви з нею як завжди одне обличчя.

– Не смій нас порівнювати. – крикнула я, і взялася за голову, конверт зашурхотів у моїх руках і мені захотілося його викинути, як гнилий овоч. – Боже, я просто в шоці. Ти мене вбиваєш, Ві!

Я почухала очі, руки тремтіли, так сильно я була зла.

– А чим, а? Ти сама чого домоглася? Я хоч із Трентом, і він мене не зраджує. Ми одружимося, і життя нарешті зміниться. І взагалі, ми разом набагато менше, ніж ти була з Енді, і Трент зробив мені пропозицію! А в тебе що? Одна залишилася, так? Лів померла, батькам ми не потрібні, хто в тебе залишився? Нікого. Тому, що ти зла і жорстока, і ніхто тебе не витерпить, тому, що ти ненавидиш усіх і знаходиш у кожному підступ! Ти навіть дитину не заведеш, бо діти тебе ненавидять, вони боятимуться тебе, як бабая під ліжком, і матір'ю ти будеш, як наша – монстром!– кричала вона, трусячись від гніву.– І навіть якщо дітей примудришся народити, вони або втечуть від тебе, або виростуть, як ми, і не приїдуть провідати жодного разу після від'їзду. Так і помреш на самоті. І це твоя вина, бо ти всіх відштовхуєш!