Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

Я з розмаху влупила їй по обличчю. Вона трохи розвернулася і з, повними сліз очима, схопилася за щоку. Господи, це дитя усе життя за мною волочилось. І не в спробі чогось навчитися, ні, скоріше вона намагалася перевершити мене в усьому і, якщо в неї не виходило, вона робила все, щоб мати такий вигляд, ніби їй байдуже, ніби вона вигнанець. І якби я була найкращою в усьому, що роблю, щасливою напівбогинею, я б зрозуміла це, але за умови, що я звичайна людина зі своїми позитивними та негативними рисами, зі своїми талантами та навпаки, тож, я не знаю, до чого було це суперництво, до того ж батьки не хвалили ані мене, ані її, та й особливого ставлення не було ані до старшої, ані до молодшої доньки, як це буває. Так, і я не намагалася викликати в неї заздрість чи якісь емоції, бо я в принципі не вважаю, що мій успіх має залежати від успіху іншого. Я самодостатня і, якщо вчилася, то тому, що хотіла забратися з рідної домівки, подобалася хлопцям, тому, що не грала когось іншого, одягалася в будь–якому стилі, тому, що дозволяє зовнішність, я просто живу так, як умію, і жодного разу не намагалася дорікнути Ві у протилежному. І якщо спочатку вона поводилася так, ніби все, що можу я, вона може зробити краще і швидше, то коли зрозуміла, що не все в житті виходить легко, вона обрала іншу тактику: "і ніяка ти не особлива, ось я така ж, як ти зрозуміла?!". Нікого не нагадує? Підкажу. Велл на мінімалках, зараз зрозумієте чому. Наприклад, викладач поставив тобі вищий бал тому, що ти одразу захистив свою ідею, і цей самий викладач, який ненавидить Ві за прогули, ставить їй високий бал за нібито відмінне знання матеріалу. Ну, або, скажімо, багатенькі дітлахи, які приймають у свою групу тільки обраних, уже давно поклали на тебе око і замислюються запросити тебе до свого елітного клубеця. Не дивуйся, за правилом Ві, протягом доби, їй зроблять таку ж пропозицію. Ну, або зробив хлопець тобі комплімент, припустімо швейцар в одному з маминих магазинів, молодий хлопець на ім'я Деррік. Він зробив це не тому, що ти йому дуже подобаєшся, а тому, що йому дуже подобаються дівчата та їхні принади, але, коли наступного дня Ві розповідає, що Деррік закидав її компліментами, виглядає це жалюгідно не тому, що Ві негарна. Вона дуже миловидна, і навіть з урахуванням огидного одягу, неформальних замашок у вигляді тату, пірсингу і веселкового волосся, але хлопці бояться навіть затримати погляд на таких як вона. Тому, що всім своїм виглядом вона зневажає те, що повинна в собі виховати жінка. І я сумніваюся, що найближчі років п'ять це випарується. Тому, іноді вона поводиться просто жалюгідно. А я вже давно втрачаю до цього терпіння. А з приводу дітей, дивно, враховуючи, що за няньку з кузенами і з цією шмарканиною, завжди була я. І дрібні, так само, як і вона років до десяти тягнулися до мене завжди. Тому що я вміла знайти до дітей підхід і не дозволяла їм занадто багато. Діти, звісно, бували всякими, і я любила проводити з ними час, але вони ніколи не сідали мені на голову. Вони любили мене, але що важливіше – поважали. Але боятися, такого ніколи не було. Я не була бабаєм, я була людиною, до якої вони бігли в страху, що бабай їх зжере. Тож до чого це було сказано, і який сенс у її словах, зрозуміти мені не дано. Відсутність батьківської уваги позначилася на нас обох. Ось тільки по–різному. Вона вимагає уваги скрізь і в усьому. І вважає, що всі її затьмарюють через власну невпевненість, власне через неї ж, вона і намагається всім своїм виглядом показати, що вона існує і вона досягла успіху в житті крутіше за всіх своїх кривдників. Але вона занадто зациклилася на тому, який вигляд матиме на чиємусь тлі, що зрештою стала власним тлом. Такою собі тінню, невдахою. Я хочу вірити, що вона подорослішає і почне думати, як жити для себе, а не для тих, хто її знає або є родичем. Рівнятися на когось і намагатися його переплюнути різні речі, і рухають до цього різні емоції. Навчилася б розрізняти – не була б у душі такою нещасною людиною. Не скажу, що я набагато краща, просто дивлячись на неї, мені хочеться її пожаліти, а як на мене це найгірше, що можна відчувати до людини.

– Порад недолугої дрібної сестри я не потребую. – відповіла я, долоню пекло від ляпаса, який я їй подарувала. – У мене є дах над головою і зарплата. Цього мені достатньо, я на відміну від тебе наївністю не страждаю.

Двері відчинилися, Кріс глянув на нас.

– Вибачте, що уриваю.– тихо зазначив він, глянувши на Ві, а тоді перевів погляд на мене. – Дзвонила няня, діти прокинулися, пропоную забрати їх сюди або залишитися сьогодні в мене.

Я з зусиллям посміхнулася.

– Добре, зараз вирішимо.

Він простягнув руку Вероніці.

– Кріс.

– Вероніка. – насупилася вона.– А ви хто?

–О, вибач, не сказав. Я зустрічаюся з твоєю сестрою, і ми виховуємо двох прекрасних карапузів. – він посміхнувся.– Ну, гаразд, піду доп'ю свою каву.– він чмокнув мене в маківку.

У мене якесь дежавю. Я придушила вдоволену посмішку, коли побачила, як у сестри затряслась нижня губа від злості. Я не прощалася з нею, просто зайшла у квартиру і зачинила за собою двері.

– Гра триває?– спитала я.

– Мені здалось, що це необхідно.–знизав плечима він.

– Тобто ми зустрічаємося, так?– склала руки на грудях я.

– Ну... мені здається, тобі не завадила б підтримка, вона говорила бридкі речі про тебе, я не міг цього слухати.

– Усі хлопці вважають, що я дуже потребую не уславитися самотньою старою дівою в очах людей, на думку яких мені з великої гори...