Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

З тренувальними ратищами напереваги попереду чекали Лопен, Скеля й Сиґзіл. Гердазієць був не надто вправний списник — на заваді справжній майстерності стояв брак руки — зате Скеля компенсував це сповна. Здоровань-рогоїд відмовлявся вбивати й воювати з паршенді, але того дня — заради «експерименту» — зголосився на спаринг.

Бився він дуже добре, та й із Сиґзіла був пристойний списоборець. Колись на полі битви ці троє мостонавідників могли б завдати Каладінові чималого клопоту.

Але часи змінилися.

Несподівано для рогоїда Каладін метнув у нього своє ратище, і той здійняв зброю, щоб відбити його, але заряджений Буресвітлом спис командира пристав до неї хрест-навхрест. Скеля вилаявся і спробував розвернути древко, щоб завдати удару, але натомість улупив себе в бік Каладіновим списом.

Випад Лопена командир завиграшки змістив донизу, зарядивши вістря гердазійцевого списа Буресвітлом: зброя влучила в купу наносів, де пристала до деревини та кісток.

Сиґзіл цілив Каладінові в груди, але той відступив — і удар значно схибив. Повівши ліктем, командир торкнувся ратища долонею, заряджаючи, й скерував у обліплений кістками та мохом спис Лопена, що його той устиг висмикнути з наносів. Два древка склеїлися в одне.

Прослизнувши між Скелею та Сиґзілом, Каладін залишив їхню трійцю незграбно балансувати, відновлюючи втрачену рівновагу, й силкуватися вивільнити свої переплутані ратища. А сам, похмуро всміхнувшись, побіг у протилежний кінець прірви, де підняв із землі запасного списа та обернувся, зміщуючи свою вагу з ноги на ногу, немовби танцюючи. Коли ти по вінця повен Буресвітла, стояти нерухомо майже неможливо.

«Ну ж бо, ну ж бо», — промайнула думка. Кінець кінцем заряд у зброї решти вичах, і трійця Каладінових спаринг-партнерів, розібравши ратища, вишикувалася обличчям до командира.

Той метнувся вперед. У напівтемряві провалля осяйний дим, що здіймався з нього, був досить яскравим, щоб на стінках стрибали й вертілися тіні. Він мчав, не розбираючи дороги, — крізь калюжі — і вода холодила його босі ноги. Адже чоботи капітан скинув: йому ж бо кортіло відчувати на дотик камінь під ним.

Цього разу троє мостонавідників повпирали тупі кінці списів у землю, неначе готуючись відбивати атаку. Посміхнувшись, Каладін ухопив верхній край свого ратища — тренувального, як і в тих, а тому без справжнього наконечника — й зарядив його Буресвітлом.

Командир зітнувся ним зі штихом Скелі, який він розраховував висмикнути з рук рогоїда. Проте здоровань мав інші плани, тож потягнув свого списа до себе із силою, яка застала Каладіна зненацька: той заледве втримав свій хват.

Лопен із Сиґзілом швидко змістилися, атакуючи його з флангів. «Хвацько», — подумав капітан, пишаючись ними. Це він навчив їх перешиковуватися таким чином, показуючи, як узаємодіяти на полі бою.

Щойно ті підступили, як Каладін випустив списа й виставив ногу. Буресвітло струмувало з його голої ступні не менш вільно, ніж із долонь, і він спромігся прокреслити долі велику осяйну дугу. Азіш ступив на неї й спіткнувся: його нога прилипла до Світла. Падаючи, Сиґзіл таки спробував завдати удару, але випад вийшов несильним.

Каладін усією масою обрушився на Лопена, чий випад виказував його зміщений центр ваги. Він притис гердазійця до стінки урвища й відступив, залишивши Лопена присталим до каменя, що його командир устиг зарядити за один удар серця — рівно стільки тривав їхній контакт.

— Ох, тільки не знову, — простогнав чоловічок.

Сиґзіл упав лицем у калюжу. Не встиг Каладін усміхнутися з його невдачі, як зауважив, що Скеля замахується на нього колодою.

Так, цілою колодою. Як той узагалі її підняв? Капітан, перекотившись дном урвища й подряпавши руку, вискочив з-під удару — колода вгатила по порожньому місцю.

Каладін заревів, і Світло, вириваючись із рота, здіймалося в повітря, наче пара віддиху. Він стрибнув на колоду саме в ту мить, коли рогоїд знову силкувався здійняти її.

Від Каладінового наскоку колода полетіла додолу. Коли той метнувся до Скелі, якась частина його єства зчудувалася: та що він собі думає, сходячись урукопаш з удвічі вищим від себе здорованем? Командир урізався в рогоїда, й обидва, гепнувши об дно урвища, покотилися мохом. Скеля звивався, намагаючись перехопити капітанові руки: він вочевидь мав підготовку борця.

Каладін розлив Буресвітло по дну: він із досвіду знав, що те йому нічим не завадить. Тож доки вони котилися, рогоїд прилип спершу рукою, а відтак усім боком.

Проте здоровань не здавався й силкувався взяти командира в захва́т другою рукою. І майже домігся свого, але той, відштовхнувшись ногами, перевернувся таким чином, що лікоть Скелі торкнувся дна — і тим знерухомився.

Каладін, важко хекаючи, вирвався з хвату й, доки відкашлювався, витратив більшість залишкового Буресвітла. Він привалився до стінки провалля, стираючи піт із чола.

— Ха! — видобув наче розіп’ятий на дні урвища Скеля. — Я тебе замало не скрутив. Але ж ти слизький, як п’ятий син!

— Буря забирай, чоловіче! Чого б я тільки не зробив, щоб вивести тебе на поле битви! В кашоварах ти закопуєш свої таланти в землю! — відказав Каладін.

— Невже моє рагу несмачне? — запитав, регочучи, рогоїд. — Доведеться готувати щось жирніше — спеціально для тебе! Ти ж вислизаєш із рук, наче жива прісноводна риба! Та ще й маслом намазана! Ха!

Каладін підступив до нього й опустився навпочіпки.

— Скеле, ти природжений воїн. Я розгледів це в Тефті, й кажи мені що завгодно, а я бачу те саме в тобі.

— Я не той син, який іде в солдати, — уперто гнув своє рогоїд. — Це ремесло для туаналікіна — синів, починаючи від четвертого. А третього нащадка не можна марнувати на битви.

— Це не завадило тобі пожбурити мені в голову дереви́ною.

— Маленьким деревцем, — уточнив Скеля, — і в дуже твердолобу довбешку.

Каладін, усміхнувшись, сягнув рукою донизу й торкнувся Буресвітла, що всоталося в камінь під рогоїдом. Він іще ніколи не пробував увібрати його назад після такого використання — а міг? Юнак заплющив очі і вдихнув, намагаючись… так.

Усередині знову забушувала буря, але не така шалена, як на початку. Коли він розплющив очі, рогоїд уже звільнився. Ввібрати весь заряд Каладін не зміг, і решта Буресвітла випаровувалася в повітря.

Командир простягнув Скелі руку, допомагаючи здорованеві підвестися. Той устав і обтрусив однострій.

— Ну й набрався я сорому, — промовив Сиґзіл, коли Каладін підійшов допомогти і йому. — Та ми проти тебе, наче діти малі! Очі самого Верховного не бачили такого стидовиська.

— Ми були в надто нерівних умовах, — відказав командир, допомагаючи азішу підвестися. — У мене кремезніша статура, роки військової підготовки… а, ну і здатність виділяти з пальців Буресвітло. — Каладін поплескав того по плечі. — Ти молодець. Це ж просто перевірка, як ти й хотів.

«Тільки корисніша», — докинув він подумки.

— Авжеж, — озвався позаду Лопен. — Тож ви просто підете, а гердазієць хай висить на стінці. А чом би й ні — звідси чудовий краєвид. Ой, що то таке збігає в мене по щоці — невже слиз? Ну все, тоді вважатимемо, що це останній писк моди. Адже стерти його Лопен усе одно не може, бо його єдина рука — хіба я цього не казав? — пристала до стінки.

Каладін усміхнувся,