Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Хіба не від тебе я почув із перших рук прохання підвісити одного типа на стінку?

— «З перших рук»? А, ти про мою першу руку, котрої я позбувся ще хтозна-коли? Про ту, яку зжерла страхітлива тварюка? Так от: наразі та рука показує тобі непристойний жест. Я це до того, щоб ти був у курсі й устиг приготуватися до такої образи.

Лопен промовив це з не меншою безжурністю, ніж та, яка, здавалося, позначала його підхід до всього на світі. Він навіть у мостонавідну команду прийшов із якимось божевільним завзяттям.

Каладін зняв його.

— А ця штука спрацювала на славу, — зауважив Скеля.

— Так, — погодився Каладін.

Хоча, щиро кажучи, капітанові було б легше впоратися з цими трьома за допомогою списа і примішки швидкості та сили, які дарувало Світло. Він поки не міг назвати причину — може, річ була в недостатній обізнаності з цими новими здібностями? — але відчував, що, примушуючи себе користуватися ними, кілька разів опинявся в незручному становищі.

«Їх треба засвоїти, — майнуло в думці. — Я маю опанувати ці вміння не гірше, ніж списа».

А це означало вправлятися — багато. На жаль, найкращий спосіб тренуватися полягав у підборі спаринг-партнера, який не поступався б йому за здібностями, силою і спритністю. Або перевершував. Але з огляду на те, що Каладін тепер умів, такий варіант ставав нездійсненним.

Решта троє подалися до заплічних мішків — діставати бурдюки з водою — аж раптом командир зауважив: неподалік від них, у глибині проходу, бовваніє чиясь постать, прихована мороком. Він насторожено звівся на ноги — але зрештою в пляму світла від їхніх сфер ступив Тефт, який гаркнув на гердазійця:

— Це так ти пильнуєш?

— Я надто зайнятий — на стінках вишу, — відказав Лопен, підносячи до рота бурдюка. — Краще на себе глянь — це так ти жовторотиків муштруєш?

— Їх прибрав до рук Дрегі, — відповів Тефт, обходячи наноси й пробираючись до командира, що стояв під стінкою провалля. — Не знаю, Каладіне, чи розповідали тобі хлопці, але привівши новобранців сюди, ми наче видряпали їх із панцирів.

Капітан кивнув.

— Звідки ти так добре знаєш людське нутро? — запитав його Тефт.

— Чимало копирсався в людських нутрощах, — відказав Каладін, оглядаючи руку, яку пошкодив під час сутички зі Скелею.

Від рани не залишилося й сліду: Буресвітло зцілило подряпини на шкірі.

Тефт хмикнув, озираючись на рогоїда й решту, які подіставали сухпайки.

— Тобі варто поставити Скелю на чолі новобранців.

— Він не стане битися.

— Але ж він тільки-но провів з тобою спаринг, — заперечив Тефт. — То, може, й із ними погодиться? Він-бо приємніший людям, ніж я. А зі мною вони, так би мовити, каші не зварять.

— Ти чудово впораєшся, Тефте, — нічого іншого я й слухати не хочу. Тепер ми маємо все необхідне. Годі трястися над кожною сферою. Новобранців муштруватимеш ти, і зробиш усе, як годиться.

Той зітхнув, але сперечатися далі не став.

— Ти бачив, що я тут витворяв?

— Ага, — промовив Тефт. — Щоб завдати тобі гідного опору, треба спускати сюди всю мостонавідну бригаду.

— Або знайти іншого такого, як я, — відказав Каладін. — Для спарингів.

— Ага, — повторив те саме Тефт, кивнувши, наче йому це не спадало на думку.

— Лицарських орденів було десять, правильно? — спитав командир. — Ти багато знаєш про решту?

Тефт першим збагнув Каладінові можливості — дізнався про них раніше за нього самого.

— Не дуже, — відповів Тефт, скривившись. — Я знаю, що, всупереч офіційній історіографії, ті ордени не завжди між собою ладнали. Доведеться пошукати когось, хто може знати більше за мене. Я… Я тримався від цього осторонь. А тих із моїх знайомих, хто міг би розповісти нам про це, більше немає.

Якщо досі Тефт був просто похмурий, то тепер став чорний, як хмара, й потупив очі додолу. Він нечасто розповідав про минуле, але Каладін дедалі більше переконувався, що хай хто були ті люди, а загинули вони через Тефта.

— А що б ти сказав, почувши, наче хтось хоче відродити Променисте лицарство? — тихенько спитав його Каладін.

Тефт звів на нього різкий погляд:

— Ти…

— Не я, — обережно зауважив той.

Далінар Холін дозволив капітанові бути присутнім на військовій нараді, й хоча Тефтові Каладін довіряв, але від офіцерів очікували не розголошувати почутої там секретної інформації.

«Далінар — світлоокий, — шепнула Каладінові якась частина його єства. — Він би довго не думав, розкривати твою таємницю чи ні».

— Не я, — повторив капітан. — Але що, якби якийсь король вирішив зібрати групу людей і назвати їх Променистими лицарями?

— Я сказав би, що він ідіот, — відповів на це Тефт. — Слухай сюди: Променисті не зрадники, хай що про них подейкують люди. Ну не зраджували вони! Але кожен переконаний у протилежному, і за один день цього не змінити. Хіба що ти позатикаєш їм роти, Приборкуючи сплески. — Підлеглий зміряв командира поглядом. — Хлопче, ти зважишся на таке?

— Мене зненавиділи б, так? — спитав Каладін, мимоволі зауваживши Сил, яка наблизилася, пройшовшись повітрям, і стала пильно вдивлятися в нього. — За те, як учинили Променисті в давнину. — Він застережно здійняв руку, випереджаючи Тефтові заперечення. — За те, як вони нібито вчинили.

— Ага, — погодився той.

Сил схрестила рученята на грудях і кинула на Каладіна промовистий погляд, у якому читалося: «Ти ж обіцяв…»

— Значить, нам доведеться діяти обережно, — сказав командир. — Іди збирай новобранців. Як на один день, вистачить із них муштри й тутешніх вражень.

Тефт кивнув і побіг виконувати наказ. А Каладін підібрав свого списа та сфери, які мали підсвічувати спаринг, і махнув решті трьом. Ті спакували речі й рушили назад — до виходу.

— То ти це зробиш, — промовила Сил, опускаючись йому на плече.

— Спершу я хочу як слід повправлятися, — відказав Каладін, додавши про себе: «А також звикнути до самої думки про це».

— Каладіне, все буде гаразд.

— Ні, це буде нелегко. Люди зненавидять мене, а якщо й ні, то я стану ізгоєм, ізольованим від решти. А втім, я давно змирився з такою долею — тож розберуся і з цим.

Навіть у Четвертому мості тільки Моаш не сприймав командира як такого собі міфічного спасителя-Вісника. Він і ще, мабуть, Скеля.

Щоправда, решта мостонавідників свого часу також не виявили того жаху, що його побоювався Каладін. Вони, може, й сотворили з нього кумира, зате не перетворили його на ізгоя. А це вже було добре.

Їхня четвірка дійшла до драбини раніше за Тефта із жовторотиками, проте чекати на них причин не було. Каладін вибрався з вільглої прірви на плато просто на схід від військового табору. Дивне то було відчуття — мати змогу винести з провалля свого списа та гроші. Власне, солдати, які охороняли підходи до Далінарового табору, не те що не займали його, а відсалютували, тягнучись у струнку. І то по всій формі — неначе вітали не капітана, а генерала.

— Схоже, що вони пишаються тобою, — зауважила Сил. — Пишаються, навіть не знаючи.

— Вони