Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Портрет Доріана Ґрея 📚 - Українською

Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

323
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Портрет Доріана Ґрея" автора Оскар Уайлд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 75
Перейти на сторінку:
в голосі його. — Ви питаєте, чому Бервік виходить з кімнати, коли я туди входжу? Це тому, що я знаю все про його життя, а не тому, що він знає щось про моє. Хіба може бути чистим ім’я людини, у жилах якої тече така кров! Ви питаєте про Генрі Ештона і юного герцога Перта. Хіба це я прищепив Ештонові його вади, а герцога навчив розпусті? Якщо недолугий Кентів син узяв собі якусь вуличну розтіпаху за жінку, то до чого тут я? Якщо Адріан Сінґлетон підробив підпис приятеля на векселі, то хіба я мав утримувати його від цього? Я знаю, як в Англії уміють плескати язиками. Наші буржуа люблять за жирним обідом попишатися своїми чеснотами й пускати поголоски про так званий моральний розклад аристократії, вдаючи ніби й вони теж належать до світського товариства і запанібрата з тими, кого обмовляють. У нашій країні досить людині вирізнитися з-поміж інших — чи то розумом, чи вдачею, — як перший-ліпший пащекун може верзти про неї бозна-що. А як поводяться вони — ті, хто козириться своєю сумнівною добропорядністю? Любий мій, ви забуваєте, що ми живемо в країні лицемірів.

— Доріане, та ж не в цьому справа! — скрикнув Голворд. — Я знаю, що Англія доволі зіпсута, і англійське суспільство наше геть нездале. Але саме через те я й хочу, щоб ви були бездоганним. А ви не таким виявилися… Ми маємо право оцінювати людину з того, як вона впливає на своїх друзів. Ваші ж друзі, здається, втратили будь-яке поняття про честь, добро і цноту. Ви заразили їх шалом до насолод. І вони скотились у прірву. Це ви довели їх до того. Так, ви довели — і ви ще можете так безжурно усміхатись!.. Але є ще й гірше. Ви з Гаррі — нерозлучні друзі. То вже хоча б через це, коли вже ніщо інше вас не стримує, ви не повинні були ославлювати його сестри, щоб її ім’я кожен переминав на зубах!

— Обережніш, Безіле! Ви заходите занадто далеко.

— Я мушу сказати, а ви мусите вислухати. І ви вислухаєте! До вашої зустрічі з леді Ґвендолен ніхто не міг сказати про неї кривого слова. А тепер чи знайдеться на цілий Лондон бодай одна пристойна жінка, яка згодиться прогулятися Парком в її товаристві? Навіть її дітям не дозволено жити з нею!.. Розповідають про вас і дещо інше. Кажуть, що бачили, як ви крадьки виходите вдосвіта з брудних притонів, як, переодягнуті, озирцем поспішаєте до найгидкіших лондонських вертепів. Це правда? Невже це правда? Спершу ці чутки лише смішили мене. Але тепер я постійно їх чую, і це мене жахає. А ваш заміський будинок — що там діється? Доріане, ви й не уявляєте, що про вас говорять! Ви скажете, що я беруся вас повчати — що ж, нехай. Гаррі якось зауважив, що кожен, хто любить повчати інших, починає з обіцянки, що це буде перший і останній раз, а далі раз у раз порушує свою обіцянку. А я таки хочу вас повчати. Я хочу, щоб люди поважали вас за ваше життя. Я хочу, щоб у вас було незаплямоване ім’я і бездоганна репутація. Я хочу, щоб ви перестали спілкуватися з усіма тими покидьками. Ну, що ви здвигаєте плечима — невже вам усе це байдуже? Ви ж маєте такий надзвичайний вплив на людей, тож хай він буде на добро, а не на зло. Кажуть, близькість до вас псує кожного, і що досить вам заявитись у чийсь дім, як слідом приходить ганьба. Я не знаю, так це чи ні — звідки мені знати? Але такий поголос про вас є. І принаймні дещо з того, що я чув, — незаперечне. Лорд Ґлостер був одним з найближчих моїх друзів в Оксфорді. Так ось він показував мені листа від дружини, котра самотньо доживала віку на своїй віллі в Ментоні. Ваше ім’я було вплетене в її моторошну сповідь — чогось подібного я ніколи в житті не чув! Я сказав Ґлостерові, що це неймовірне, що я знаю вас, як самого себе, і що ви не здатні на таку ницість. Але чи ж я знаю вас? Я запитую себе — і не можу скласти відповіді. Для того я перше мав би побачити вашу душу!

— Побачити мою душу! — пробелькотів Доріан Ґрей і схопився на ноги, полотніючи з жаху.

— Так, — повагом сказав Голворд, і глибокий жаль бринів йому в голосі, — побачити вашу душу… Та тільки Богові це по силі.

Гіркий глумливий сміх вирвався з Доріанових уст.

— Можете й ви побачити, і навіть цього вечора! — вигукнув він, хапаючи зі столу лампу. — Ходімте, подивитесь на свою власну роботу! Чого б вам і не глянути на неї? А тоді, якщо забажаєте, можете розповісти про це світові. Ніхто вам не повірить. Але якби й повірили, то я ще більше став би їм через те подобатись. Я знаю наш вік краще, ніж ви, хоч ви й розпинаєтесь про нього з таким нудотним красномовством. Ходім же. Ви вже доволі тут наговорили про моральний розклад. Тепер побачите його наяву.

Якісь безтямні гордощі чулись у кожному слові Доріана. Він стояв і з хлоп’ячою зухвалістю тупав ногою. Зловтішна радість охопила його на саму думку, що тепер тягар своєї таємниці він розділить з кимось іншим, і той, хто створив цей портрет — джерело всієї Доріанової ганьби, буде приречений віднині й довіку мучитись нестерпною згадкою про те, що він накоїв.

— Еге ж, — провадив Доріан, підходячи ближче і пильно дивлячись у суворі очі художника, — я покажу вам свою душу. Ви побачите те, що, по-вашому, може бачити тільки Бог.

Голворд відсахнувся.

— Це блюзнірство, Доріане! Не кажіть так! Це жахливі й безглузді слова!

— Ви гадаєте? — Доріан знову засміявся.

— Я впевнений! А все, що я вам сказав сьогодні, — це заради вас. Ви ж знаєте, я завжди був вірним вашим другом.

— Не чіпайте мене! Докажіть все, що маєте ще сказати.

Судома болю пробігла обличчям художника. Якусь хвилю він стояв німо, охоплений почуттям безмежного жалю. Зрештою, хто дав йому право втручатись у життя Доріана Ґрея? Якщо Доріан учинив бодай десяту частку з того, що йому приписував поголос, то як же багато він мусив вистраждати!

Голворд випростався, підійшов до каміна і довго дивився на палаючі дрова. Язички полум’я тріпотіли серед білого, мов іній, попелу.

— Я

1 ... 46 47 48 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Портрет Доріана Ґрея"