Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дарксіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарксіті"

176
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дарксіті" автора Остап Соколюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 63
Перейти на сторінку:
а будемо думати лише про майбутнє. Не важливо хто ми і звідки прийшли. Важливо, які ми разом і куди прямуємо.

— Так. Щойно Раґнар виздоровіє, ми відправимось геть із цього місця.

У цю мить я помітила на собі погляд чоловіка у чорному плащі. Він сидів за столиком, на відстані кількох метрів і пив чай. Чоловік був підозрілим на вигляд, але щойно я впіймала його погляд — він відвів очі і розсіяно поглянув у вітрину кав’ярні. Проте щось мене немов вкололо…

У Пола заграв мобільний телефон.

— Алло? Рома? Що трапилось?

Від Пола

Майк не ночував вдома. Такого, звісно, ніколи раніше не було!

— Чому ти ще вчора мене не набрав?

— Я й так постійно тебе шарпаю. Думав, він вернеться…

— Уже виїжджаю!

Я поставив слухавку і винувато глянув на Кален.

— Щось трапилось?

— Пропав син мого друга. Треба їхати шукати.

— Я з тобою.

— Упевнена? Це у Аркаскаді, — уточнюю я, але ми уже допиваємо каву, залишаємо гроші і покидаємо затишну атмосферу кав’ярні.

— І що? Туди із дівчатами не пускають? — іронізує жінка.

Вулиця зустрічає нас крижаним жовтнем. Зима уже близько.

Поки ми їдемо, я розповідаю Кален про всю ситуацію із Майком і Ромаріо. Не приховуючи нічого.

— Я знаю, як люди живуть у таких районах. Нікому там не солодко. Твій друг ще нормальний. Переважно чоловіки там луплять своїх дітей і жінок, всі бухають і коляться, і лише думають, як би щось вкрасти.

Ми прибуваємо на місце, і назустріч нам, мов ошпарений, вискакує Ромаріо. У дверях позад нього я бачу його дружину. Вона плаче. Це вперше я бачу на її обличчі якусь іншу емоцію окрім роздратування і злості.

— Куди їдемо? — питаю я у Роми, котрий застрибує на заднє сидіння.

— Ох, блін, прямо. Думаєш, я шарю?

Я кивнув і руки самі спрямували авто туди, де ми минулого разу знайшли бідолашного хлопця.

— До речі, познайомся — це Кален. Моя дівчина, — кивнув я на пасажира, що сидів поруч зі мною.

— Привіт, — повернулась вона до Роми.

— Привіт. Пол з тих пір, як познайомився із тобою став іншою людиною, — промовив мій друг, трохи вгамувавши свої нерви.

— Справді? І яким це?

— Він майже не п’є. Першу пляшку пива не відмовляється. Другу, третю… А от на п’ятій уже впирається. Каже: мені ще за кермо сідати.

Ми всі посміхнулись.

— Я також алкоголік, — кивнула Кален. — Так що мені не страшно.

— Без бухла людям були би важко спілкуватись, — гірко промовив Ромаріо.

Вранці бандитський район виглядав безлюдно. Ніхто не швендяв вулицями — всі валялись вдома у ліжку, прибиті вчорашніми дозами наркотиків та того ж самого алкоголю. А ті, хто дисципліновано йшли на роботу, уже були на своїх місцях всередині будівель.

— Ти дзвонив комусь? — запитав я друга і той знову спохмурнів.

— Дзвонив. Ніхто нічого.

— Ви не сварились?

— Ні. Після того разу — більше ні. Розмовляли нормально. Не знаю Пол, інколи так важко склеїти своє життя… Всюди засада. Із роботою, грошима. Жінка пиляє. Та ще й діти…

Він стиснув губи і повернувся до вікна. Я впізнав вуличку, котрою ми їхали. Минулого разу тут панувала пітьма. Тепер тут можна було спокійно все роздивитись здалеку. Я вирішив пригальмувати біля того самого напівзруйнованого будинку, де знайшовся Майк минулого разу.

— Пройдемось? — запитав я, і мені самому стало моторошно. На що я розраховую? Знайти Майка тут прив’язаним? Це буде означати, що він пробув тут всю ніч… Чи знайти, як він тут скрутився калачиком і десь спить?

— Ну давай, — кивнув Рома і вийшов назовні. — Майк!

— Майк!

Ми кричали, а відповідали нам лише собаки десь далеко. Повітря було прохолодним і дуже вологим. Ранковий туман ще не зійшов, але після нього не стане тепло — я відчував це. Осінь немов вперто витісняла життя зі своєї території.

Вся наша група увійшла у приміщення. Ми розпочали пошуки, а точніше — невизначене блукання у білій мряці. Старі шприци і лайно. Я знову побачив їй тут. Там, де ступає нога людини — там людська істота обов’язково залишить сміття. Сліди своєї високорозвиненої цивілізації!

— Мені здається, ми

1 ... 46 47 48 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарксіті"