Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

побутом, тож уміли і домінувати, і поступатися. Грицеві іноді здавалося, що йому страшенно пощастило, бо, якби батьки частіше погоджувалися в питаннях педагогічних стратегій і не витрачали стільки часу та сил на суперечки, вони замучили би його своїм вихованням іще задовго до того віку, коли він навчився чинити опір їхнім педагогічним «штучкам». Гриць рано пристосувався до вимог обох батьків щодо себе. Мати хотіла, щоби він був відмінником, грамотним, акуратним, навченим етикету, слухняним, але при цьому впевненим у собі, спортивним і здатним «постояти за себе». Виховання трьох останніх навичок вона передоручала батькові, не замислюючись про те, що виховати водночас абсолютний послух і впевненість у собі й уміння захищатися — завдання майже нездійсненне.

«Сядь рівно», «не колупай у носі», «не перебивай старших», «виконуй, що сказано», — зверталася вона до Гриця, генеруючи накази в середньому раз на чверть години. Звук її голосу викликав у Гриця напади паніки, він похапцем озирався, перевіряв, чи не поставив плями на сорочку, чи акуратна в нього зачіска, гарячково пригадував, чи всі сьогоднішні мамині вказівки він виконав і чи зробив це з належною ретельністю, щоби заслужити найвищу похвалу:

— Ти можеш більше!

Гриць так давно звик до того, що він ніколи не виконає всього, чого очікує від нього мати, що навіть не намагався.

Батько ж іронічно ставився до материних вимог і, коли Гриць підріс, не втрачав нагоди підморгнути йому й підбадьорливо потиснути долоню, мовляв, не сприймай надто близько до серця. У товаристві маминих подруг, котрі заклопотано обговорювали, яку максимальну кількість гуртків витримають їхні діти і які неймовірні інтелектуальні здібності вони демонструють, батько любив замислено сказати:

— А я свого вже навчив драп курити. Хлопцеві знадобиться. Та і треба вміти відрізняти «палений» від справжнього. Хто ж його навчить, як не батько?

Мати полотніла, дратувалася, потім, увечері, відчитувала батька, але той лише усміхався у вуса (ще один об’єкт материної ненависті, якого їй так і не вдалося ліквідувати) і продовжував жартувати в тому самому стилі:

— Не знаю, що за хлопець у мене росте: книги читає, малює, по-англійськи «спікає». Я в його віці у горобців стріляв за гаражами і двійки приносив. А то — не відомо, що росте. Якийсь зануда.

Та Гриць занудою аж ніяк не був, він просто рано навчився поводитися відповідно до очікувань оточення. Поряд із матір’ю завжди був слухняний, вихований, зачесаний на проділ, бездоганно ввічливий і обізнаний із видавничими новинками. У батьковій компанії майстерно спльовував крізь зуби на підлогу, сякався без носовика, пив пиво великими ковтками, стоячи біля підозрілого вигляду барів (батько іноді любив таку екзотику) і брав активну участь у розмові про рибальство.

Його голубі очі та ямочка на підборідді, коли він усміхався, подобалися дівчатам, так само як і мила манера неправильно вимовляти «л»: він говорив, як говорять поляки — не тверде «л», а майже «в». Батьки чомусь так і не пішли з ним вчасно до логопеда, щоби виправити це. З кожним співрозмовником Гриць примудрявся бути саме таким, яким його хотіли бачити. З одними друзями він дискутував про прочитані книги, ходив на арт-хаузні фільми та обмінювався музичними записами, з іншими — танцював на дискотеках і вчився вибирати стильний одяг, зачіски і взуття. Він умів концентруватися не на тому, чи цікавить його тема, про яку він розмовляє з кимось, а на тому, чи сам він і те, що він каже, подобається співрозмовникові. Як актор, котрий не аналізує тексту, а зосереджується лише на тому, як його подати слухачам.

За наполяганням матері, Гриць вступив до університету на факультет міжнародних відносин, який тоді був новозаснованим і надзвичайно престижним. Гадали, що така освіта забезпечить дитині необмежені можливості в майбутньому, хоча, які саме то би мали бути можливості, ніхто сформулювати не міг. Зрештою, на момент вступу Гриць уже й так зрозумів, що диплом про вищу освіту потрібен йому просто тому, що такий документ мають усі, а не як справжнє свідоцтво про здобутий фах, яким він зароблятиме на життя. Як середня чи музична школа, які просто треба закінчити, і нема на то ради.

Гриць не дуже любив учитися, та розумів, що відкараскатися від цього не вийде, тож виробив тактику найменшого опору: вчився рівно настільки, щоби не мати проблем із мамою. А в університеті для цього й особливих зусиль докладати не довелося. Серед переважно дівчачого складу групи завжди знаходилися готові дати списати, підготувати до іспиту і навіть виготовити додатковий комплект шпаргалок. Мати пишалася тим, що Гриць учився без хабарів викладачам і плати репетиторам, а деталі її не цікавили. Для самого ж Гриця студентські роки стали важливими насамперед як період налагодження потрібних контактів.

### 1906—1915

Архікнязь не втрачав жодної нагоди попливти кудись «Ватурусом». Він вирушив на улюбленій яхті навіть на коронацію іспанського монарха, куди імператор Франц-Йозеф послав його як офіційного гостя. Яхта вирушала й у далекі подорожі — одного разу аж до північних берегів Африки.

Траплялися зі Штефаном і курйози. Наприклад, одного разу під час відпочинку на острові Лошині Карл-Штефан запропонував цілій родині прокататися яхтою «Ватурус» уздовж Адріатичного узбережжя до Атен, аби зблизька роздивитися ті чудові місця. Яхта вирушила в подорож, як завжди, на світанку, після звичної церемонії врочистих проводів, на які зібралися мало не всі місцеві мешканці. Діти кидали букети квітів, жінки махали на прощання хустинками, дорогу від вілли Под’яворі до порту було вистелено трояндами. Для початку вирішили відвідати Блакитну печеру, красу якої прирівнювали до чарівливості знаменитої печери на острові Капрі. Пасажири пересіли з «Ватуруса» у два човни